З 1910 року, коли у Євгена Шевальова з’явилася родина і до самої смерті він майже безперервно працював на кількох роботах. До 45 років – щоб прогодувати родину, потім – вже як затребуваний лікар і педагог; визнаний вчений, науковий керівник  і гость конференцій;  завідуючий кафедрою, фундатор двох клінік і наукового товариства; просто людина, яка охоче відгукувалася на прохання про допомогу і на додачу депутат Одеської міської ради.

Із записів самого Шевальова та спогадів його дружини ми знаємо, як втомлювала його ця діловитість і вимушена поверховість стосунків, як він, вже будучи «крупним організатором науки», продовжував вважати своїм справжнім покликанням мистецтво і присвячував свої вільні години написанню філософських трактатів.

Попри  зайнятість і заклопотаність, Євгену Шевальову вдалося завершити кілька значних філософських творів:

• Цикл «Мимолетные мысли» – думки, сентенції і цілі роздуми, згруповані у 9 тематичних розділів (Психологические и философские заметки, Наука, Искусство,  Природа, Жизнь, Смерть, История, Социальный человек, Современность). Обсяг циклу становить 228 сторінок;
• Трактат «Введение в философию страдальческого опыта», який присвячений різнобічному аналізу страждання як однієї з основ людського досвіду і особистісного зростання;
• Трактат «О ненужном» – смілива спроба захисту ірраціональних проявів людини перед обличчям «наростающей серьезности мира»;
• «Религиозно-психологические и религиозно-философские заметки» – другий за обсягом після «Мимолетных мыслей» цикл (167 сторінок), який відомий нам лише із записок сина, Андрія Шевальова;
• «Утраченная радость» – також втрачений твір, з якого (ймовірно) у родинному архіві зберігся лише невеликий уривок розділу про психо-фізіологію радості;
• «Право Мечты» та «Личное» – два невеликі твори, які показують нам дві сторони світогляду і два етапи життя Євгена Шевальова: романтичного ідеаліста та зламаного життям трагіка;
• «Воспоминания» – відомий лише зі згадки у записнику Андрія автобіографічний твір обсягом 89 сторінок.
• Дрібні уривки – «Я очень люблю копаться в мелочах жизни окружающей природы…» та «О бюрократизме». Останній, ймовірно, є частиною циклу «Мимолетные мысли».

Таким чином, публіцистична спадщина Євгена Шевальова складала не менше 700 сторінок, з яких до нас дійшло менше 400-т.

Найбільш цікаві, характерні та важливі уривки з філософських та наукових праць Євгена Шевальова, які розкривають його світогляд, людські цінності, політичні погляди та професійні орієнтири, укладені нами у підбірку Цитати.

Підбірку поділено на три частини і 12 рубрик: «Особисте» («Про цінне», «Про зайве», «Про втому від життя», «Про власні щоденники»), «Професійне» («Про людське мислення», «Про підходи до психіатрії», «Про психіатрію та психоаналіз», «Клінічні спостереження»)  та «Суспільне» («Про людство», «Про соціалізм», «Про мистецтво», «Філософські спостереження»).

 

СВІТОГЛЯД ТА ДЖЕРЕЛА НАТХНЕННЯ

 

Як науковець і людина із систематичним мисленням, Шевальов нотував власні думки, робив виписки із прочитаного, укладав картотеку з різних тем. Аналіз лише збереженої частини його філософських праць виявив 482 посилання на 157 авторів та творів.  Для порівняння, 23 досліджені нами наукові роботи Шевальова містять 765 посилань на 255 дослідників. 

Найбільш цитованими авторами та джерелами у публіцистиці Шевальова є Фридріх Ніцше (30), Лев Толстой (27), Федір Достоєвський (22), Антон Чехов (16), Василь Розанов (16), Біблія (14) та Оскар Уайльд (14). Серед філософів – Освальд Шпенглер (11), поетів – Йоган Гете (13), художників – Рембрандт (10) та Рафаель (9), композиторів – Людвіг ван Бетховен (4),  інших митців – Огюст Роден (10).

Наскільки оригінальним мислителем був сам Євген Шевальов? Його думки виразно контрастують з його епохою. В часи тоталітаризму, механістичності і утилітарного цинізму Шевальов стверджував, що «індивідуальне – душа світу»,  захищав людські прив’язаності і слабкості, сміливо виступав проти шаблонності у психіатрії. Живучи на піку індустріальної епохи, у царстві ієрархії, стандартизації та уніфікації, Шевальов виявився ближчим до нашого сьогодення, ніж до своїх сучасників. І водночас, він лишався укоріненим у минулому – в ідеалах Античності та Відродження, мистецтві, філософії та музиці Нового часу, екзистенційних пошуки російської літератури.

 

СТИЛЬ І ЛЕКСИКА

 

Твори Шевальова не могли бути видані за його життя, та й він на це не претендував. Збереглися прекрасно скомпоновані чернетки наукових статей Євгена Олександровича, проте його філософські твори зовсім інші. Їм притаманна уривчастість і стилістична недоладність, незавершеність формулювань і постійні повтори. У вступі до «Мимолетных мыслей» сам Шевальов пояснював, чому не дбає про логічний виклад та високий стиль:

«Мимолетные мысли. Мысли, рожденные на ходу, в процессе непосредственных переживаний. Такого рода мимолетность… не должна определять их непродуманность или их скоропреходящее значение. Она больше служит указанием на их позитивный, неискаженный последующей «шлифовкой» характер.

Мысль вылилась так, как она в то время думалась…

Жизнь торопит, надо спешить дать ответ по возможности на все основные вопросы бытия и притом ответы свои, как я их понимаю. Отсюда рождается афористическая форма передачи, отсюда рождаются «мимолетные мысли»… В конечном итоге, все, это отдельные фрагменты единого целостного мироощущения, еще не насилуемого обязательством увязки их друг с другом в целое мировоззрение».

Філософські твори Шевальова не могли отримати завершеного вигляду, оскільки «жили і росли» разом з ним. Значна частина аркушів являють собою склейки, виконані різними друкарськими машинками і на різному папері. Деякі «листи» складається з 6-7 таких фрагментів, які «монтувалися» протягом років.

Сьогодні ми не можемо чітко визначити періоди написання крупних робіт Євгена Шевальова. За спогадами дружини, він в принципі присвячував своїм філософським запискам значний час: Євгенія Никодимівна ніде не заявляє, що більшість з них були створені, наприклад в часи окупації, коли Шевальов мав на це дещо більше часу. Сам обсяг творів передбачає, що вони створювалися роками і десятиліттями.

Тим часом, такі різнорідні за змістом та настроєм роботи, як  «Мимолетные мысли» і «Введение в философию страдальческого опыта» мають прямі натяки на події Другої світової війни. І навіть життєствердна робота «Право мечты» надрукована на аркушах, позаду яких написані фрази про фронт. Усе це може свідчит, що старі заготовки активно доповнювалися або передруковувалися вже в останні роки життя.

Євген Шевальов в цілому послуговувався сучасним йому правописом 1918 року.  З дореформенного правопису і лексики він активно використовував префікси роз-, без- закінчення -аго, -яго, а також застарілі слова накшталт «матерьял», «преймущество», «искренное» «эуфория», «каррикатура». Усі ці особливості, як і авторський синтаксис, нами у повній мірі збережено, адже мета даного проєкту – максимальне відтворення оригіналів як пам’ятки авторського світогляду.