ХРОНОЛОГІЯ ЖИТТЯ ЄВГЕНА ШЕВАЛЬОВА

 

1878, 3 лютого (22 січня за старим стилем) – в родині 46-річного чиновника Одеської міської управи Олександра Шевальова і також немолодої дворянки Віри Шинаковської народилася 5-та дитина – Євген Олександрович Шевальов. Рішення завести пізню дитину могло бути пов’язане з невідворотною смертю іншої дитини – Микити Шевальова, який хворів на туберкульоз і мав порушення психіки.

1881, 30 грудня (17 грудня за старим стилем) – у містечку Меленки в родині судового чиновника Никодима Яновського народилася донька Євгенія – майбутня дружина, подруга і помічниця Євгена Шевальова.

1895-1896 – у віці 17-18 років Євген Шевальов захворює на туберкульоз і виїздить на лікування до Швейцарії. За спогадами дружини, у нього був «важкий туберкульозний процес в обох легенях, що лишив по собі значні сліди».

1898 – завершення навчання у Рішельєвській гімназії. Вступ до Імператорської військово-медичної академії Санкт-Петербурга.

1899 – хворобливий Євген завершує перший курс із трійками по фізиці, зоології та ботаніці, п’ятіркою з загальної медицини та четвірками з інших предметів. Наприкінці 1899 року у нього знову починається туберкульозний процес.

1900, січень – ректорат академії приймає рішення залишити Євгена на другий рік, тобто відновити на другому курсі вже восени.

Хвороба спонукає його повернутися до Одеси. Шевальов відраховується з академії (31 серпня за старим стилем) і після тривалого бюрократичного процесу починає навчання на юридичному факультеті Новоросійського університету (не раніше другої половини жовтня за старим стилем).

1901 – Євген Шевальов зараховується одразу на другий рік щойно відкритого медичного факультету і стає старостою курсу як старший зі студенів – своє навчання він починає у 23.

1905, лютий-червень – в Російській імперії починається революція. Шевальов бере участь у демократичних акціях студентства.

18-21 жовтня – найбільший в історії Одеси єврейський погром. Шевальов і його сокурсники організовують надання медичної допомоги пораненим євреям.

1906, 20 листопада (4 грудня) – 28-річний Євген Шевальов завершує навчання і отримує диплом «лікаря з відзнакою».

1907, 22 січня (3 лютого) – призначений спочатку позаштатним, а з березня штатним ординатором нервової клініки Новоросійського університету.

1908 (травень-серпень) – виїзд у Францію та Швейцарію разом з сестрою Клавдією. У Парижі Шевальов відвідує лекції з невропатології у професорів Бабінського та Раймонда.

У Лозанні у зв’язку з лікуванням Клавдії відбувається попереднє знайомство Євгена Шевальова з майбутньою дружиною Євгенією Яновською.

1909 (літо) – через хворобу батька Євгенія Яновська тимчасово повертається до Росії і прагне отримати місцевий диплом лікаря. Здавати іспити її відправляють до Одеси, де вона оселяється на дачі Шевальових і близько знайомиться з Євгеном Олександровичем. При цьому у закоханих з’являються негаразди через ревнивий характер матері, Віри Шинаковської.

1910, 22 січня – Євген та Євгенія беруть шлюб у Володимирі. Йому у цей час майже 32 роки, їй – щойно виповнилося 29. Хуртовина в день весілля сприймається молодятами як знак, що їх спільне майбутнє буде буремним.

22 лютого (8 березня) – по закінченню трирічного терміну в ординатурі Євгена Шевальова звільнено з посади. Також він полишає скромне житло на території лікарні, де проходив їх із дружиною медовий місяць.

Євген Шевальов винаймає житло за протекцією брата і відкриває лікарський кабінет, проте пацієнтів майже немає. Євгенія Шевальова влаштовується у грязелікарню на Куяльнику, проте її звільняють за надання безкоштовної допомоги хворим. Однак, саме там Євгенія знайомиться з українкою Юлією Лабутою, яка стає служницею Шевальових.

Влітку родина починає роботу в Будаках, де отримує житло. працювати на курортах в Куяльнику та Будаках. Знайомство з українкою Юлією Лабутою, яка стає служницею Шевальових.

25 вересня – народження першачка, Володимира Євгеновича Шевальова або Вовіка. Одразу після цього Євген Шевальов через безгрошів’я і любов до моря йде у двомісячний рейс на параході і відвідує, зокрема, Туреччину і Єгипет.

1911 – Смерть батька, Олександра Марковича (січень). Шевальов готується до докторантських іспитів (зима). Потім пара повертається на роботу в Будаки (весна-літо), а згодом Євген йду у свій другий рейс. Восени він їде до Петербурга у пошуках місця у докторантурі.

Пошуки затягуються через сумніви і нерішучість Шевальова, який коливається між цікавою йому психіатрією та більш дохідною хірургією. Щоб підтримати і скерувати чоловіка, до Петербурга переїжджає Євгенія з сином та служницею.

26 листопада (10 грудня) – Шевальов отримує місце в докторантурі у Психо-неврологічному інституті при Імператорській військово-медичній академії і починає писати дисертацію з рефлексології під керівництвом Володимира Бехтерєва.

З листопада йому призначається стипендія в обсязі 500 рублів на рік. Родина знімає квартиру на 5-му поверсі будинку по вул. Консисторській (нині Ісполкомская) поблизу Неви.

1913 – Шевальов отримує чин титулярного радника (січень) і колежського асесора (квітень).

Захищає дисертацію «О процессе дифференцирования сочетательно-двигательного рефлекса на тактильное раздражение и о сегментарном типе распространения рефлекторной возбудимости». За спогадами Євгенії, чоловік писав роботу без ентузіазму, а його піддослідними були собаки Чортік та Мохнатка.

25 травня (8 червня) – Євген Шевальов отримує ступінь доктора медицини і згодом отримує відповідний диплом №73-9079 від 30 вересня.

Подружжя їде на сезонну роботу у санаторій «Таласса» в Євпаторії.

Євгенія Шевальова намагається схилити чоловіка до переїзду у Швейцарію, де вона планувала поновитися у клініці Ру в Лозанні.

З осені Євген Шевальов продовжує працювати у Психо-неврологічному інституті в якості штатного асистента і завідує психологічною лабораторією.

28 жовтня – народження другої дитини, Тетяни.

1914, серпень – початок Першої світової війни. Старший брат Євгена Володимир захворює на туберкульоз і незабаром помирає.

Військова комісія визнає Євгена Шевальова непридатним до служби в армії у зв’язку з перенесеною в молодості хворобою.

Жовтень – працевлаштування штатним ординатором (заввідділом) у Ново-знаменській психіатричній лікарні.

1914-1917 роки – період зацікавлення Євгена Шевальова проблемами патофізіології нервових та психіатричних хвороб. Поява робіт, присвячених контрактурі фасцій (1914), поліенцефаліту (1915), вадам розвитку кінцівок (1915), сімейній формі знерухомленості хребта (1915), ураженню наднирників (1915), паралічу Дежерін-Клюмпке (1916), міоклоніям (1916 та 1917).

1916 – звільнення з посади завідуючого лабораторією та перехід на посаду асистента за кафедрою психіатрії Жіночого медичного інституту (також під керівництвом Володимира Бехтерєва).

Євген Шевальов виступає з доповіддю про міоклонію Унферріхта – найбільш повною на той час у російській літературі (листопад)

1917 (зима-весна), – звільнення з Новознаменської лікарні та перехід на посаду старшого лікаря лікарні Всіх Скорботних у Петрограді, де Шевальови також отримують скромне житло. Продовження роботи в Жіночому медінституті.

22 травня – народження третьої дитини Тамари або Тамусі.

1918 – управлінський хаос в лікарні Всіх Скорботних (зима). Юлія Лабута виходить заміж і починає жити окремо від Шевальових.

Помирає матір Євгена, Віра Шинаковська. У сестри Клавдії загострюється базедова хвороба. Продуктова криза у Петрограді і початок туберкульозного процесу у Євгена Олександровича остаточно спонукають родину до повернення в Одесу.

Звільнення з усіх посад у столиці (вересень-листопад) та переїзд (кінець листопада).

1919 – фінансова криза в родині (весна). Євген вирізає іграшки з фанери, а Євгенія продає пиріжки. Торгівля йде невдало.

3 квітня – народження четвертої дитини, Андрія або Аті. Під час пологів Євген Шевальов пішов до аптеки і не зміг повернутися додому через перестрілку між білогвардіяцями та червоноармійцями.

Євген Шевальов отримує посаду консультанта з нервових хвороб Курортного управління і очолює нервове управління санаторія на Куяльницькому лимані.

Євгенія Никодимівна відкриває табір «Жизнь» для дітей з вадами розумового розвитку (квітень), проте після окупації Одеси Добровольчою армією табір залишається без фінансування і для того, щоб прогодувати його вихованців родині доводиться продати сімейну дачу Шевальових на Французькому бульварі (нині будинок №20 на розі бульвару і провулку Довженка).

1920 – Євгена Шевальова обрано на посаду приват-доцента по кафедрі гістології медичного факультету Одеського університету. Читає курси, присвячені будові та функціям мозку, анатомо-фізичний вступ до клініки нервових та душевних хвороб.

Близько 1920 – родина Шевальових заселяється у квартиру №7 на 3-му поверсі фасадного флігеля будинку за адресою вул. Гоголя, 9. На першому поверсі будинку живе Володимир Філатов.

Радянська влада на 2 місяці заарештовує Євгенію Шевальову у зв’язку з постановкою у дитячому таборі «Казка про царя Салтана» (літо). ЧК розгледіло у цьому натяки на монархізм.

Продовольча криза і початок епідемії тифу (осінь).  Євгенія Шевальова отримує роботу спочатку в санаторії містечка Антопіль і забирає туди Андрія, Тетяну і Тамару. Євген Олександрович із сином Володимиром лишаються в Одесі (листопад).

1921 – Шевальов очолює лабораторію експериментальної психології  та починає викладати курс психології та рефлексології.

Євгенія Шевальова працює дільничним лікарем у селах Яланець та Стіна. Важко переносить тиф, проте збирає врожай і восени повертається до Одеси.

1922 – Шевальов обирається на кафедру нервових та душевних хвороб Катеринославського медичного інституту, проте залишається в Одесі (осінь). Також обирається на кафедру психіатрії в Одесі. Зрештою, обирає для себе Одесу.

Головним лікарем Одеської психіатричної лікарні стає Лев Ісайович Айхенвальд.

1923, 22 січня – Євген Олександрович Шевальов очолює кафедру психіатрії Одеського медінституту.

27 жовтня – за ініціативою Євгена Олександровича відбувається перше засідання Наукових зборів працівників кафедри психіатрії, психологічної лабораторії та лікарів Одеської психіатричної лікарні. Відкрив збори сам Шевальов доповіддю «Роль психической активности в душевных заболеваниях».  Надалі збори відбуваються із регулярністю 2-3 рази на місяць, окрім канікул.

1925 – Євген Шевальов ініціює створення на базі Одеської психіатричної лікарні окремої психіатричної клініки Одеського медінституту. Ідея була гаряче підтримана ректором Л. В. Громашевським і, ймовірно, В. Бехтерєвим. Клініка була відкрита 16 січня 1927 року.

Залишаючись у штаті Одеського управління курортів, Шевальов переходить на роботу до Лермонтовського санаторію, де керує відділенням для невротиків.

Публікація статті «О психической вместимости». Згодом Шевальов часто звертатиметься до сформульованого ним поняття психічної місткості, зокрема, аналізуючи феномени реактивності.

Написання передмови до російського перекладу роботи Фрейда «Дотепність та її відношення до несвідомого». Видання підготував Яків Коган.

Пацієнткою Євгена Шевальова стає 65-річна Ксенія Садовська – подруга дружини і натхненниця творчості поета Олександра Блока. Після смерті Ксенії Михайлівни 12 листів Блока до неї потрапляють у власність Євгена Олександровича, який згодом починає писати дослідження творчості Блока.

1926, 24 листопада – На честь 40-річчя професорської діяльності В. Бехтерєва (1885-1825) наукові зібрання перейменовуються на «Товариство нормальної, патологічної рефлексології, психології та педології імені академіка В. М. Бехтерєва». Згодом кількість членів товариства досягла 46 осіб.

Згідно відомостей Одеського медінституту за 1926 рік, зарплата Євгена Шевальова як професора першої категорії становить 180 рублів на місяць проти 110 рублів у викладачів та 25-43 рублів у службового персоналу.

1926-1929 – Євген Шевальов занурюється у дослідження робіт класиків психіатрії. Наслідком цього стає цикл оглядових статей, присвячених науковому внеску Еміля Крепеліна, Олександра Лазурського, Жана Шарко, Адольфа Майєра, Володимира Бехтерєва, Григорія Россолімо та Івана Сеченова.

Вчений завершує написання книги «Первая любовь А. Блока – Ксения Михайловна Садовская» і передає листи поета доньці Садовської Ірині.

1927, 16 січня – на Слобідці відкривається психіатрична клініка Одеського медінституту на чолі з Євгеном Шевальовим. Для клініки було реконструйовано окремий корпус у складі Психіатричної лікарні. Двоповерхова будівля мала жіноче і чоловіче відділення (загалом 50 місць) з окремими ванними кімнатами, кухню, бібліотеку з 800 виданнями, музей та зал для занять ритмікою. Тут же були аптека і невелика лабораторія. Корпус мав власну ділянку із садом. До 1930 на верхньому поверсі будівлі з’явилися окрема психологічна та рефлексологічна лабораторії.

Початок активної українізації Одеського медінституту (1927-1930). У списках викладачів, які не володіють українською мовою або попросили про відтермінування для її вивчення Євгена Шевальова не фігурує.

24 грудня – у Москві помирає Володимир Бехтерєв.

1928 – Євген Шевальов пише передмову до російського видання роботи Освальда Бумке та Пауля Шильдера «Сучасне вчення про неврози».

1929 – Євген Шевальов висуває тезу про необхідність нової класифікації неврозів. Робота над нею триває протягом 5 наступних років.

Проведення зі студентами Одеського медінституту асоціативного експерименту Карла Юнга та публікація єдиної україномовної статті вченого – «Про вплив процесів індукції на течію та характер асоціятивного експерименту».

Смерть брата Миколи Шевальова (народився у 1864 році).

1930 – Євгена Шевальова обирають членом психо-неврологічної секції Вченої Ради Наркомздоров’я УРСР.

Ліквідація Російського психоаналітичного товариства (засноване у 1922 році). Психоаналіз в СРСР поступово переходить на напівлегальне становище.

1931 – 1933 – період спаду дослідницької активності Євгена Шевальова.

1932 – Наукове товариство ім. В. М. Бехтерєва припиняє своє існування, ставши секцією Одеського наукового медичного товариства.

1934 – Євген Шевальов стає членом вченої ради Всеукраїнської психоневрологічної академії. Організація клініки малої психіатрії при Одеському психоневрологічному інституті та керівництво нею.

1 березня вчений виступає на засіданні Єдиного медичного товариства у Москві з доповіддю «К вопросу о трудовой терапии неврозов и психозов», де піддає критиці поширений в СРСР механістичний та поверховий підхід до трудової терапії. Робота опублікована у 1935 році у збірці на честь Миколи Бруханського – представника гуманістичної течії в радянській психіатрії.

20 червня Шевальов виступає на Всеукраїнському психоневрологічному з’їзді у Харкові з програмною доповіддю «Классификация неврозов». Доповідь опублікована у 1935 році і стала однією з найбільш відомих статей Євгена Шевальова за його життя.

На зборах Одеського психоневрологічного інституту Євген Шевальов презентує свій огляд «О психическом примитивизме».

Шевальов готує до друку книгу «Первая любовь А. Блока – Ксения Михайловна Садовская» з додатком невиданих листів О. Блока і відвідує тітку поета Марію Бекетову у Ленінграді (серпень). Невдовзі Бекетова помирає. Книга Шевальова так і лишається рукописом.

1936 – Публікація роботи Євгена Шевальова «О переживании болезни».

Значне посилення репресій щодо психологів та психіатрів у СРСР. Арешт за заслання Миколи Бруханського за невідповідність його ідей прийнятій концепції «трудового перевиховання» – використання засуджених на каторжних роботах у таборах.

Заборона школи педології та трагічна смерть її лідера Арона Залкінда – також учня і колеги Володимира Бехтерєва (липень).

1937-1940 – активне дослідження Євгеном Шевальовим феномену маячіння. Роботи «К вопросу о взаимоотношениях между галюцинациями и бредом» (спільно з К. А. Перельмутером), «О затухании бреда», «О границах бредообразования».

1940-1941 –  найбільш продуктивний період у науковій діяльності Євгена Шевальова. Значні матеріали: «К вопросу о психопатологической интерпретации данных неврологического исследования»; «О феномене нарушения схем тела при шизофрении»; «К симптоматологии ранних проявлений шизофрении»; «О физиологической интерпретации в психиатрии»; «О реакции короткого замыкания»; «К вопросу о роли психогений в клинике психических заболеваний»; «Кожа и психика».

1941, 22 червня – напад Німеччини та її союзників на СРСР. Бомба пошкоджує житло Шевальових, після чого родина переселяється на територію психіатричної лікарні.

Євген Шевальов працює в якості хірурга у госпіталі, організованому у приміщеннях Інституту очних хвороб ім. Філатова.

Евакуація родини Шевальових відкладається через втечу відповідальних представників адміністрації Одеського медінституту з обложеного міста. Зрештою, дозволи отримані, проте родина залишається в Одесі через повторне захворювання Євгенії Никодимівни на тиф – її транспортування становило загрозу життю.

Директор психіатричної лікарні Лев Айхенвальд відправляється в евакуацію. Колектив лікарні просить Шевальова посісти його місце.

16 жовтня – окупація Одеси німецькими і румунськими військами, початок репресій та знищення єврейського населення міста. Протягом тижня до 25 тисяч осіб були спалені нацистами на території артилерійських складів (район площі Толбухіна в Одесі).

Євген Шевальов приймає рішення записати єврейський персонал лікарні як пацієнтів. Також на території лікарні під виглядом хворих переховуються сторонні люди.

Створення єврейського гетто на Слобідці – обмеженому залізницею та лиманом районі Одеси, де розташовувалася і психіатрична лікарня (листопад-грудень).

1941-1942 (зима-весна). На території лікарні розміщується Сигуранца – румунська служба безпеки та розвідки. В лікарні проводяться обшуки, що супроводжуються грабунком та залякуванням персоналу.

На самого Євгена Шевальова чиниться тиск з метою розстрілу хворих. Йому вдається відстояти пацієнтів користуючись блискучим знанням німецької мови та апеляціями до Бога та науки.

Фінансування лікарні припиняється. Частину з 600 пацієнтів адміністрація відправляє до родичів, проте більшість з них лишається в установі. Починається голод. Частина пацієнтів гине.

Євген Шевальов і колектив лікарні вживають заходів для забезпечення хворих їжею, організації мінімального опалення та гігієни. Зокрема, майно лікарні і особисті речі померлих хворих вимінюються на їжу у приміських селах. Андрій Шевальов, медсестра Гуланова та лікар Клавдія Пулко під ризиком розстрілу збирають залишки продовольства (соя, меляс) на закинутих фабриках.

При цьому частина працівників лікарні бере участь у розкраданні продуктів. Після звільнення вони організовують невдалий замах на Андрія Шевальова.

10 січня 1942 – порятунок Вольфа Тендлера.

Березень 1942 – порятунок Лілії Шарканської.

1942, весна – Євгену Шевальову вдається домогтися від окупаційної влади обмеженого забезпечення лікарні продовольством, дровами та іншим. Припинення масових вбивств і початок відносної нормалізації життя в Одесі (літо).

Відкриття Одеського університету (вересень) та повернення Євгена Шевальова до викладання. Його клініка надає приватні послуги і навіть рекламується в одеських газетах. Більшу частину доходу від роботи та приватної практики професор віддає на забезпечення хворих.

Протягом усього періоду окупації серед колективу психіатричної лікарні діють доносчики, які співпрацюють із сігуранцею (зокрема, доктор Керміджогло).

1942-1943 – ймовірно, найільш продуктивний час Шевальова-мислителя. Натяки і прямі вказівки на воєнний період можна зустріти у більшості філософських творів вченого, зокрема, в «Мимолетных мыслях», «Введении в философию страдальческого опыта», «Личном».

1944, січень – німецькі війська знову повертаються до Одеси у зв’язку з відступом. Кілька пацієнтів єврейської національності потрапляють під арешт. На Шевальова чиниться тиск з метою розстрілу пацієнтів, проте знання німецької мови і авторитетних вчених, апеляції до Бога, Біблії та інтересів науки знову допомагають відкласти злочинну ініціативу.

Син Андрій змушений переховуватися у катакомбах через загрозу життю з боку окупантів – його обґрунтовано підозрюють у підробці паспортів для порятунку євреїв (березень-квітень).

9 квітня – за відсутності Євгена Шевальова на роботі окупанти збирають персонал лікарні у дворі і готуються до розстрілу. Їх плани зриває новина про наближення радянських партизан.

10 квітня – деокупація Одеси. Андрій Шевальов мобілізується на фронт.

Євген Шевальов передає управління психіатричною лікарнею Леву Айхенвальду і зосереджується на керівництві кафедрою та клінікою психіатрії Одеського медінституту.

Ймовірно, у цей час родина Шевальових отримує житло по вул. Гоголя, 19. У квартирі дві кімнати площею 13 і 9 кв. м.

1945, лютий – смерть Клавдії Шевальової, «тітоньки Кави», яка проживає разом з родиною.

Євген Шевальов публікує, ймовірно, останню свою статтю «О роли морального фактора в психических заболеваниях» (весна-літо), який можна вважати своєрідним науковим заповітом вченого.

Захворіває на Pemphigus – важке аутоімунне шкірне захворювання. Спроба Андрія передати батькові ліки з-закордону виявляється невдалою. Демобілізація Андрія Шевальова (кінець 1945).

1946, 18 травня – смерть Євгена Олександровича Шевальова від Pemphigus з ускладненням на уремію. Прощання з професором відбулося 21 травня коло головного корпусу Одеського мед університету на Ольгіївській, 4.

1948, осінь – Володимир Шевальов намагається видати книгу батька, проте голова Блоківської комісії Інституту літератури АН СРСР Володимир Орлов відхиляє пропозицію. В листі від 15 жовтня він пише:

«Не думаю, что сейчас могла бы представиться возможность издать рукопись отдельно и в полном виде».

1960-ті – Євгенія Шевальова впорядковує родинний архів, пише мемуари та спогади про чоловіка.

1963 (орієнтовно) – дослідники історії психіатрії Микола Іванов та Дмитро Федотов готують рецензію з оглядом 23 наукових робіт Євгена Шевальова включно з невиданими. Частина статей визнаються такими, що випередили свій час. Доля рецензії невідома. У вигляді машинопису вона зберігається в музеї Одеської психіатричної лікарні.

1968, 5 вересня – смерть Євгенії Никодимівни Шевальової-Яновської від сепсису на 87 році життя. Справу збереження пам’яті про батька бере на себе Андрій Шевальов.

1978 – до сторіччя з дня народження Євгена Шевальова Андрій передає до музея Одеської психіатричної лікарні №1 значну кількість його праць, а також портрет.

В.о. директора лікарні Микола Сєдих ініціює перейменування установи на часть Шевальова, проте безуспішно.

1978-1983 – Одеське обласне наукове товариство невропатологів та психіатрів організує 7 конференцій, присвячених вивченню наукової спадщини Євгена Шевальова:

– 6 грудня 1978;

– 25 січня 1981;

– 22 і 26 лютого 1982;

– 1 листопада 1982;

– 3 січня 1983;

– 23 березня 1983.

Роботи Шевальова визнанні дуже цінними у науковому та практичному відношенні.

1998, березень-квітень – дослідник історії Холокосту в Одесі Леонід Дусман дізнається про подвиг Шевальових і бере інтерв’ю з Андрієм Євгеновичем. Це дає поштовх циклу публікацій у 1998-2001 роках.

20 листопада – Рувім Шварцман з Фонду Спілберга бере двогодинне інтерв’ю у Андрія Шевальова. Історія про порятунок євреїв розглядається для подальшої зйомки Стівеном Спілбергом фільму.

5 грудня – смерть Андрія Шевальова.

1999, січень – за поданням Леоніда Дусмана інститут «Яд-Вашем» починає розгляд кандидатур Євгена та Андрія Шевальових на присудження звання Праведників народів світу, проте для цього бракує документально підтверджених даних.

1999-2002 – кафедра психіатрії Одеського медичного організовує «Шевальовські читання», а дві статті Євгена Олександровича «О психическом примитивизме» та «О психогениях» були опубліковані у «Віснику психічного здоров’я».

2001, лютий – дослідники Холокосту Лев та Лідія Думери отримують покази Валі Тендлер (дружини врятованого Шевальовими Вольфа Тендлера) та Лілії Золотаревської-Шарканської. Це дозволяє інституту «Яд-Вашем» прискорити розгляд справи Шевальових.

2001, 17 червня – вдова Андрія Шевальова Валентина отримує лист з інституту «Яд-Вашем» з підтвердженням про присудження Євгену та Андрію Шевальовим звання Праведників Світу (№9302).

Імена батька і сина Шевальових вибиті на Стіні Пошани «Яд-Вашем».