У нашому розпорядженні є велика кількість матеріалів, які розповідають про життя та вдачу Євгена Шевальова.
- Про батьків та обставини народження Євгена Шевальова
- Нарис життя та діяльності Є. О. Шевальова
- Євген Шевальов у спогадах дружини
- Мемуари Євгенії Шевальової “Повесть об одной прожитой жизни”
- Євген Шевальов у спогадах колег
- Некролог пам’яті Є. О. Шевальова
- Тетяна Гоголіна: Євген Шевальов як біограф Олександра Блока
- Відгуки про роботу та дослідження Євгена Шевальова
- Бібліографічний вказівник “Ученые Одессы: Е. А. Шевалев”
- Документи: Cлужбове посвідчення Євгена Шевальова (1916 рік); Заява про переведення Євгена Шевальова у Катеринослав (1922 рік).
- Листування: Про хворобу брата Володимира (1914 рік); Про положення в Одесі та Петрограді (1918 рік); Листи до Євгена Шевальова (1940-і роки).
- Поезія Євгена Шевальова: Поэма о семи грешниках, По поводу избрания Я. М. Когана, Торжественная кантата по случаю открытия клиники, “Тихонько тлеет жизнь моя”, “Похоронят, зароют глубоко”, Сусальный ангел.
Наступний матеріали є спробою синтезу різноманітної інформації про вченого. Відповідні розділи розповідають про:
- Образ життя;
- Зацікавлення;
- Характер;
- Ділові якості;
- Мужність;
- Політичні погляди;
- Хронологію життя Євгена Шевальова.
На багатьох постановочних фотографіях, особливо у молодому віці, Євген Шевальов виглядає як підтягнутий франт у пенсне із добре доглянутими вусами. Колеги згадували, що дуже багатьом Шевальов нагадував Антона Чехова: бувало, їх навіть плутали.
Дещо інший образ випливає зі спогадів дружини:
«Если бы не заботились его окружающие, он мог бы бесконечно долго ходить в одном и том же старом костюме, в уже потерявших прежнюю форму ботинках».
Так само скромними були й інші його потреби, окрім хіба книг. Через велику родину Євгену Шевальову доводилося працювати на кількох роботах. Особливо важко вдавалося підприємництво. Отримавши свій перший гонорар, він настільки знітився, що вронив отримані гроші на підлогу. Монети закотилися під ліжко і лікар разом із пацієнтом взялися їх звідти витягати.
Живучи у Петербурзі Шевальов постійно працював на 2-3 роботах як лікар, дослідник і викладач. Згодом професорська зарплата Євгена Олександровича становила 180 рублів і була в кілька разів вищою, ніж у звичайного службовця. І все одно грошей у родині ніколи не вистачало.
Як згадує дружина, за стіл зазвичай сідало не менше 10 осіб – члени родини і різні утриманці (сестра Клавдія, родина старшого сина Володимира, іноді – домашня робітниця та діти з притулків).
В часи окупації, особливо коли румунська адміністрація поновила роботу вузів, Євген Шевальов більшу частину свого окладу та гонорарів віддавав на утримання пацієнтів психіатричної лікарні.
Змалку Євген Шевальов любив малювати і досяг у цьому неабиякої майстерності. По завершенню гімназії він навіть коливався, на кого вчитися – на митця чи на медика, але обрав останнє «під впливом практично налаштованої родини». Втім, до кінця життя Шевальов продовжував вважати своїм покликанням саме мистецтво і частково поезію.
У теплу пору його часто можна було побачити на узбережжі, де він малював море і навколишні краєвиди. Найчастіше ж він малював карикатури та дружні шаржі. Навіть будучи відомим лікарем і маючи обмаль часу, Шевальов намагався не пропускати художні виставки і охоче купував книги з мистецтва.
Окрім живопису, його цікавила художня література (передусім російська), а також книжки з біології. На полях книг він любив робити помітки олівцем, а найбільш цікаві моменти нотував у записнику. З таких уривків він створював свої філософські твори, яким приділяв значну частину свого вільного часу.
Ще одним джерелом натхнення Євгена Шевальова була природа. Він любив будь-які живі створіння, включно з комахами і черваками. Працюючи в лікарнях під Петербургом, він охоче гуляв з дітьми в навколишніх лісах, а вже Одесі – вздовж моря та у степу. Євген Олександрович вправно керував човном і добре знав місцевих рибалок. В молоді роки він плавав на торгових судах в якості лікаря, а у старшому віці бував у гірських походах.
За спогадами колег «человек он был ровный, спокойный, благожелательный».
Особливо вражала знайомих його виваженість, терплячість, уважність. Із хворими він міг говорити по кілька годин, жодного разу не перебиваючи. Так само він із повагою вислуховував колег, відзначав цікаві думки. Обговорення зазвичай починав із того, що запитував думку молодших колег, а вже потім переходив до старших.
«Выслушивал всех с величайшим вниманием, уважительно, подчеркивал у каждого выступающего рациональные аспекты и их клинические оценки, говоря, что сказанное необычайно интересно, затем резюмировал все, останавливаясь на определенной клинической картине заболевания».
Таким само терплячим Шевальов залишався у спілкуванні з тваринами. Наприклад, коли він годував голубів, ті довірливо сідали йому на голову і плечі.
Навіть будучи авторитетним вченим та керівником, Шевальов залишався дуже скромним. У звітах, виступах та передмовах він ніколи не вказував своїх особистих заслуг чи свого імені (окрім підпису). На зібраннях наукового товариства, якщо окрім нього були інші доповідачі, він завжди виступав останнім. Владою Шевальов не цікавився. Його авторитет цілком засновувався на знаннях та досвіді.
Шевальов мав безліч знайомих і постійно відгукувався на чиїсь прохання про допомогу. Він радив теми наукових робіт, надавав протекцію і поради, вирішував професійні та побутові питання. До того ж, він був популярний і як лікар, і як викладач. Кажуть, на його лекціях не було вільних місць, а в аудиторії панувала суцільна тиша.
Така затребуваність призводила до того, що Євген Олександрович був постійно на людях і постійно зайнятий. У своїх щоденниках він жалкував про таке «поверхове» та «діловите» життя.
Як адміністратор Євген Шевальов був напрочуд лояльним. Коли в перші місяці окупації виявилося, що деякі колеги розкрадають продукти для хворих, Шевальов звільнив їх лише після тривалих вмовлянь оточуючих.
Дружина згадувала Євгена Олександровича як вкрай непрактичну людину. Після весілля її ображало, що пошуком житла, дров та іншими побутовими питаннями завжди доводилося займатися їй. Коли Бехтерєв доручив Шевальову створити при Психо-неврологічному інституті психологічну лабораторію, основні питання її організації взяла на себе саме Євгенія Никодимівна. Протягом семи років, з 1912 по 1918 включно, вона невідступно слідувала у пошуках роботи за чоловіком, допомагаючи йому у вирішенні адміністративних справ.
Спокійний зовні, в душі Євген Шевальов був схильний до меланхолії та певної безпорадності – принаймні, в молоді роки. Поїхавши у Петербург шукати місце у докторантурі, він не наважувався обрати між хірургією та психіатрією доти, доки до нього не приїхала з Одеси дружина з сином. Саме Євгенія Никодимівна і переконала його продовжувати кар’єру психіатра.
Водночас, у принципових моментах Євгену Шевальову була властива настійливість і переконливість. Поставивши перед собою мету, він невідступно йшов до її виконання і вмів залучити на свій бік впливових людей. Це дозволило йому протягом кількох років вирішити старе питання про створення психіатричної клініки медінституту, а згодом і клініки малої психіатрії.
Євген Шевальов з колегами. Кінець 1930-х років
Під час єврейського погрому у жовтні 1905 року Євген Шевальов організував студентів для захисту і допомоги постраждалим від насильства – вони виконували свою задачу навіть тоді, коли на вулицях Одеси точилися бої між чорносотенцями та єврейськими бригадами самооборони.
На початку Першої світової війни Шевальова не взяли в армію через ураження легень, які він отримав в юнацькому віці, хворіючи на туберкульоз. Втім, він не зміг лишатися осторонь і перейшов на роботу у Ново-знаменську психіатричну лікарню, де лікувалися прибулі з фронту солдати.
У першій половині 1930-х років, коли суспільно-політична атмосфера була вже напруженою, Євген Шевальов публікує сміливі статті та доповіді, де закликає критикує деякі моменти в організації медицини, закликає до індивідуалізованого і гуманного ставлення до пацієнтів.
З початку окупації Одеси Шевальов перебував під постійним тиском представників німецької та румунської адміністрації, які вимагали зібрати всіх пацієнтів у дворі лікарні для розстрілу. Це мало місце на межі 1941/42 років, а також у січні-квітні 1944 року. Євген Шевальов апелював до релігії, гуманності, інтересів науки, праць німецьких філософів і науковців – і так Одеська лікарня стала єдиним психіатричнимзакладом в Україні, де вдалося зберегти життя пацієнтів. Хоча режиим у румунській Трансністрії був більш лояльним, ніж у райхскомісаріаті Україна, все ж основна заслуга у спасінні пацієнтів належить Шевальову. Приміром, знищення євреїв, ромів та комуністів у Трансністрії йшло не менш жорстоко, ніж у німецькій зоні окупації.
Попри загрозу розстрілу, Євген Шевальов переховував у лікарні під виглядом хворих здорових людей єврейської національності – як персонал, так і знайомих. Діти Шевальових, ризикуючи життям, вивели з оточеного колючим дротом гетто кількох осіб.
Усі ці перипетії він переживав дуже гостро і це, зрештою, і підірвало його здоров’я. З листів Андрія Шевальова випливає, що батько хворів і в серпні 1944, і на початку 1945 року. Попри ці негаразди, він до останнього пішки ходив на роботу з вулиці Гоголя у центрі міста на околицю Слобідки.
Шкірне захворювання Pemphigus, яке призвело до загибелі Євгена Шевальова, є аутоімунним. На той час в СРСР його лікувати не вміли, а передані Андрієм з Австрії ліки додому не дійшли. Лікарі призначили Шевальову переливання крові, однак він відмовився, мотивуючи це небажанням переривати лекції – чи то через впертість, чи то через свідоме бажання прискорити свою смерть.
В особистих записах він писав:
«Устал от человеческих форм существования, которые надоели, ограниченность которых все более чувствуется. Хочется новых Форм бытия, нового не трехмерного восприятия, нового «я» (новой «самости»), новых переживаний, нового запаха и вкуса мира. Хочется видеть вокруг себя иные существа».
Євген Шевальов був дивакуватим філософом від науки. Оточуючі любили його тим більше, що він нікому не заважав. І водночас, цій м’якій людині були властиві впертість і принциповість, особиста і громадянська мужність. У драматичний момент історії меланхолік став героєм, адже слідував своїм ідеалам:
«Каждое положительное мировоззрение – идеалистическое или матерьялистическое, религиозное или арелигиозное – только тогда становится идейно ценным, когда оно прошло через горнило испытаний, то есть, когда оно выстрадано субъектом».
«Признание святости жизни – это основа, первоисток морали. Отсюда вытекают, отсюда начинаются все моральные ценности».
З дружиною (ліворуч) та друзями. Початок 1930-х років
Євген Шевальов, поза сумнівів, був демократично налаштованою людиною, проте в різні періоди життя його погляди мали різні відтінки.
Під час революції 1905 року він брав участь у студентський виступах. У дні найбільшого в історії Одеси єврейського погрому Шевальов, будучи старостою курсу, організував студентів для захисту і надання медичної допомоги єврейському населенню.
Надалі євреї складали значну (якщо не більшу) частину його колег та друзів по професії. Це, зокрема, Яків Коган, Яків Калашник, Абрам Халецький, Лев Мірельзон, К. Перельмутер. Водночас, серед найбільш цитованих Шевальовим письменників та мислителів присутні такі відверті шовіністи та антисеміти, як Василь Розанов, Федір Достоєвський, Володимир Соловйов. Було б неправильно зводити увесь їх інтелектуальний доробок до позиції у національному питання, однак їх приклад та їх вплив на російську культуру лише увиразнює свідомий вибір Шевальова на користь демократичних цінностей.
На противагу до багатьох російських лібералів, Євген Шевальов не був вороже налаштований і до проявів українства. З матеріалів справи «Украинизация Одесского медицинского института» за 1927 рік випливає, що він міг читати лекції українською мовою: у списках тих, хто мав її терміново вивчити, прізвища Шевальова немає. У вченого була навіть українська публікація (щоправда, єдина) «Про вплив процесів індукції на течію та характер асоціативного експерименту».
У 1910-1918 роках служницею Шевальових була українка Юлія Лабута з Ніжина, тому до мови вони були звичні. Євгенія Шевальова у 1921 році працювала дільничною лікаркою у селах Подільської губернії. Син Володимир (вихованець Юлії) дружив з київськими письменниками і був цінителем української літератури. Молодший син, Андрій, цікавився історією козацького флоту. Усе це свідчить про те, що для Шевальових, на відміну від більшої частини російськомовної інтелігенції того часу, українська культура була не чужою.
Водночас, як мислитель Євген Шевальов, безумовно, належав російській інтелектуальній традиції. У циклі «Мимолетные мысли», він часом критикує європейську культуру за діловитий підхід до життя, поверховість і зверхність, «історичний канібалізм». Також йому властива «хвороба виокремлення» російської культури: роздуми про «русский пейзаж», «русскую женщину» і особливо про «русский трагизм» – звичайно ж, зовсім не такі, як у інших народів.
Навряд чи ми можемо сьогодні осягнути відтінки тих смислів і почуттів, які вкладав Євген Шевальов у ці слова. Змінилася епоха і культурний контекст, а в російської зверхності з’явився насильницький присмак. Втім, Шевальова годі вважати типовим російським інтелігентом. Перебуваючи у відповідному часі і просторі, він намагався увібрати у себе все доступне прекрасне. Можливо, найбільш коректно визначати Євгена Шевальова як «російського космополіта» – людину миру, народжену в Російській імперії, сформовану європейським мистецтвом і науковою думкою і занурену у споглядання важко хворого суспільства тоталітарної доби.
Своє ставлення до соціалізму та радянської влади Шевальов висловлює натяками, але цілком зрозуміло. Соціалізм, на його думку, належить до прекрасних ідей, втілення яких спіткнулося об природу людського підпілля. І разом з тим, він визнає соціалізм безплідним по відношенню до культури.
Радянську владу Євген Шевальов ніде прямо не критикує. Такі записи якщо і були в його щоденниках, скоріше за все були знищені. Андрій Шевальов згадував, що у роки репресій вони з батьком виносили і спалювали книги авторів, які стали в СРСР нелегальними: йдеться про соціалістичну літературу, яку Євген Шевальов привозив зі Швейцарії для передачі іншим людям. Частина адресатів так і не відгукнулися, тож книжки залишилися в родинній бібліотеці. Цей спогад вказує на страх перед системою, який охопив і Шевальових.
ХРОНОЛОГІЯ ЖИТТЯ ЄВГЕНА ШЕВАЛЬОВА
1878, 3 лютого (22 січня за старим стилем) – в родині 46-річного чиновника Одеської міської управи Олександра Шевальова і також немолодої дворянки Віри Шинаковської народилася 5-та дитина – Євген Олександрович Шевальов. Рішення завести пізню дитину могло бути пов’язане з невідворотною смертю іншої дитини – Микити Шевальова, який хворів на туберкульоз і мав порушення психіки.
1881, 30 грудня (17 грудня за старим стилем) – у містечку Меленки в родині судового чиновника Никодима Яновського народилася донька Євгенія – майбутня дружина, подруга і помічниця Євгена Шевальова.
1895-1896 – у віці 17-18 років Євген Шевальов захворює на туберкульоз і виїздить на лікування до Швейцарії. За спогадами дружини, у нього був «важкий туберкульозний процес в обох легенях, що лишив по собі значні сліди».
1898 – завершення навчання у Рішельєвській гімназії. Вступ до Імператорської військово-медичної академії Санкт-Петербурга.
1899 – хворобливий Євген завершує перший курс із трійками по фізиці, зоології та ботаніці, п’ятіркою з загальної медицини та четвірками з інших предметів. Наприкінці 1899 року у нього знову починається туберкульозний процес.
1900, січень – ректорат академії приймає рішення залишити Євгена на другий рік, тобто відновити на другому курсі вже восени.
Хвороба спонукає його повернутися до Одеси. Шевальов відраховується з академії (31 серпня за старим стилем) і після тривалого бюрократичного процесу починає навчання на юридичному факультеті Новоросійського університету (не раніше другої половини жовтня за старим стилем).
1901 – Євген Шевальов зараховується одразу на другий рік щойно відкритого медичного факультету і стає старостою курсу як старший зі студенів – своє навчання він починає у 23.
1905, лютий-червень – в Російській імперії починається революція. Шевальов бере участь у демократичних акціях студентства.
18-21 жовтня – найбільший в історії Одеси єврейський погром. Шевальов і його сокурсники організовують надання медичної допомоги пораненим євреям.
1906, 20 листопада (4 грудня) – 28-річний Євген Шевальов завершує навчання і отримує диплом «лікаря з відзнакою».
1907, 22 січня (3 лютого) – призначений спочатку позаштатним, а з березня штатним ординатором нервової клініки Новоросійського університету.
1908 (травень-серпень) – виїзд у Францію та Швейцарію разом з сестрою Клавдією. У Парижі Шевальов відвідує лекції з невропатології у професорів Бабінського та Раймонда.
У Лозанні у зв’язку з лікуванням Клавдії відбувається попереднє знайомство Євгена Шевальова з майбутньою дружиною Євгенією Яновською.
1909 (літо) – через хворобу батька Євгенія Яновська тимчасово повертається до Росії і прагне отримати місцевий диплом лікаря. Здавати іспити її відправляють до Одеси, де вона оселяється на дачі Шевальових і близько знайомиться з Євгеном Олександровичем. При цьому у закоханих з’являються негаразди через ревнивий характер матері, Віри Шинаковської.
1910, 22 січня – Євген та Євгенія беруть шлюб у Володимирі. Йому у цей час майже 32 роки, їй – щойно виповнилося 29. Хуртовина в день весілля сприймається молодятами як знак, що їх спільне майбутнє буде буремним.
22 лютого (8 березня) – по закінченню трирічного терміну в ординатурі Євгена Шевальова звільнено з посади. Також він полишає скромне житло на території лікарні, де проходив їх із дружиною медовий місяць.
Євген Шевальов винаймає житло за протекцією брата і відкриває лікарський кабінет, проте пацієнтів майже немає. Євгенія Шевальова влаштовується у грязелікарню на Куяльнику, проте її звільняють за надання безкоштовної допомоги хворим. Однак, саме там Євгенія знайомиться з українкою Юлією Лабутою, яка стає служницею Шевальових.
Влітку родина починає роботу в Будаках, де отримує житло. працювати на курортах в Куяльнику та Будаках. Знайомство з українкою Юлією Лабутою, яка стає служницею Шевальових.
25 вересня – народження першачка, Володимира Євгеновича Шевальова або Вовіка. Одразу після цього Євген Шевальов через безгрошів’я і любов до моря йде у двомісячний рейс на параході і відвідує, зокрема, Туреччину і Єгипет.
1911 – Смерть батька, Олександра Марковича (січень). Шевальов готується до докторантських іспитів (зима). Потім пара повертається на роботу в Будаки (весна-літо), а згодом Євген йду у свій другий рейс. Восени він їде до Петербурга у пошуках місця у докторантурі.
Пошуки затягуються через сумніви і нерішучість Шевальова, який коливається між цікавою йому психіатрією та більш дохідною хірургією. Щоб підтримати і скерувати чоловіка, до Петербурга переїжджає Євгенія з сином та служницею.
26 листопада (10 грудня) – Шевальов отримує місце в докторантурі у Психо-неврологічному інституті при Імператорській військово-медичній академії і починає писати дисертацію з рефлексології під керівництвом Володимира Бехтерєва.
З листопада йому призначається стипендія в обсязі 500 рублів на рік. Родина знімає квартиру на 5-му поверсі будинку по вул. Консисторській (нині Ісполкомская) поблизу Неви.
1913 – Шевальов отримує чин титулярного радника (січень) і колежського асесора (квітень).
Захищає дисертацію «О процессе дифференцирования сочетательно-двигательного рефлекса на тактильное раздражение и о сегментарном типе распространения рефлекторной возбудимости». За спогадами Євгенії, чоловік писав роботу без ентузіазму, а його піддослідними були собаки Чортік та Мохнатка.
25 травня (8 червня) – Євген Шевальов отримує ступінь доктора медицини і згодом отримує відповідний диплом №73-9079 від 30 вересня.
Подружжя їде на сезонну роботу у санаторій «Таласса» в Євпаторії.
Євгенія Шевальова намагається схилити чоловіка до переїзду у Швейцарію, де вона планувала поновитися у клініці Ру в Лозанні.
З осені Євген Шевальов продовжує працювати у Психо-неврологічному інституті в якості штатного асистента і завідує психологічною лабораторією.
28 жовтня – народження другої дитини, Тетяни.
1914, серпень – початок Першої світової війни. Старший брат Євгена Володимир захворює на туберкульоз і незабаром помирає.
Військова комісія визнає Євгена Шевальова непридатним до служби в армії у зв’язку з перенесеною в молодості хворобою.
Жовтень – працевлаштування штатним ординатором (заввідділом) у Ново-знаменській психіатричній лікарні.
1914-1917 роки – період зацікавлення Євгена Шевальова проблемами патофізіології нервових та психіатричних хвороб. Поява робіт, присвячених контрактурі фасцій (1914), поліенцефаліту (1915), вадам розвитку кінцівок (1915), сімейній формі знерухомленості хребта (1915), ураженню наднирників (1915), паралічу Дежерін-Клюмпке (1916), міоклоніям (1916 та 1917).
1916 – звільнення з посади завідуючого лабораторією та перехід на посаду асистента за кафедрою психіатрії Жіночого медичного інституту (також під керівництвом Володимира Бехтерєва).
Євген Шевальов виступає з доповіддю про міоклонію Унферріхта – найбільш повною на той час у російській літературі (листопад)
1917 (зима-весна), – звільнення з Новознаменської лікарні та перехід на посаду старшого лікаря лікарні Всіх Скорботних у Петрограді, де Шевальови також отримують скромне житло. Продовження роботи в Жіночому медінституті.
22 травня – народження третьої дитини Тамари або Тамусі.
1918 – управлінський хаос в лікарні Всіх Скорботних (зима). Юлія Лабута виходить заміж і починає жити окремо від Шевальових.
Помирає матір Євгена, Віра Шинаковська. У сестри Клавдії загострюється базедова хвороба. Продуктова криза у Петрограді і початок туберкульозного процесу у Євгена Олександровича остаточно спонукають родину до повернення в Одесу.
Звільнення з усіх посад у столиці (вересень-листопад) та переїзд (кінець листопада).
1919 – фінансова криза в родині (весна). Євген вирізає іграшки з фанери, а Євгенія продає пиріжки. Торгівля йде невдало.
3 квітня – народження четвертої дитини, Андрія або Аті. Під час пологів Євген Шевальов пішов до аптеки і не зміг повернутися додому через перестрілку між білогвардіяцями та червоноармійцями.
Євген Шевальов отримує посаду консультанта з нервових хвороб Курортного управління і очолює нервове управління санаторія на Куяльницькому лимані.
Євгенія Никодимівна відкриває табір «Жизнь» для дітей з вадами розумового розвитку (квітень), проте після окупації Одеси Добровольчою армією табір залишається без фінансування і для того, щоб прогодувати його вихованців родині доводиться продати сімейну дачу Шевальових на Французькому бульварі (нині будинок №20 на розі бульвару і провулку Довженка).
1920 – Євгена Шевальова обрано на посаду приват-доцента по кафедрі гістології медичного факультету Одеського університету. Читає курси, присвячені будові та функціям мозку, анатомо-фізичний вступ до клініки нервових та душевних хвороб.
Близько 1920 – родина Шевальових заселяється у квартиру №7 на 3-му поверсі фасадного флігеля будинку за адресою вул. Гоголя, 9. На першому поверсі будинку живе Володимир Філатов.
Радянська влада на 2 місяці заарештовує Євгенію Шевальову у зв’язку з постановкою у дитячому таборі «Казка про царя Салтана» (літо). ЧК розгледіло у цьому натяки на монархізм.
Продовольча криза і початок епідемії тифу (осінь). Євгенія Шевальова отримує роботу спочатку в санаторії містечка Антопіль і забирає туди Андрія, Тетяну і Тамару. Євген Олександрович із сином Володимиром лишаються в Одесі (листопад).
1921 – Шевальов очолює лабораторію експериментальної психології та починає викладати курс психології та рефлексології.
Євгенія Шевальова працює дільничним лікарем у селах Яланець та Стіна. Важко переносить тиф, проте збирає врожай і восени повертається до Одеси.
1922 – Шевальов обирається на кафедру нервових та душевних хвороб Катеринославського медичного інституту, проте залишається в Одесі (осінь). Також обирається на кафедру психіатрії в Одесі. Зрештою, обирає для себе Одесу.
Головним лікарем Одеської психіатричної лікарні стає Лев Ісайович Айхенвальд.
1923, 22 січня – Євген Олександрович Шевальов очолює кафедру психіатрії Одеського медінституту.
27 жовтня – за ініціативою Євгена Олександровича відбувається перше засідання Наукових зборів працівників кафедри психіатрії, психологічної лабораторії та лікарів Одеської психіатричної лікарні. Відкрив збори сам Шевальов доповіддю «Роль психической активности в душевных заболеваниях». Надалі збори відбуваються із регулярністю 2-3 рази на місяць, окрім канікул.
1925 – Євген Шевальов ініціює створення на базі Одеської психіатричної лікарні окремої психіатричної клініки Одеського медінституту. Ідея була гаряче підтримана ректором Л. В. Громашевським і, ймовірно, В. Бехтерєвим. Клініка була відкрита 16 січня 1927 року.
Залишаючись у штаті Одеського управління курортів, Шевальов переходить на роботу до Лермонтовського санаторію, де керує відділенням для невротиків.
Публікація статті «О психической вместимости». Згодом Шевальов часто звертатиметься до сформульованого ним поняття психічної місткості, зокрема, аналізуючи феномени реактивності.
Написання передмови до російського перекладу роботи Фрейда «Дотепність та її відношення до несвідомого». Видання підготував Яків Коган.
Пацієнткою Євгена Шевальова стає 65-річна Ксенія Садовська – подруга дружини і натхненниця творчості поета Олександра Блока. Після смерті Ксенії Михайлівни 12 листів Блока до неї потрапляють у власність Євгена Олександровича, який згодом починає писати дослідження творчості Блока.
1926, 24 листопада – На честь 40-річчя професорської діяльності В. Бехтерєва (1885-1825) наукові зібрання перейменовуються на «Товариство нормальної, патологічної рефлексології, психології та педології імені академіка В. М. Бехтерєва». Згодом кількість членів товариства досягла 46 осіб.
Згідно відомостей Одеського медінституту за 1926 рік, зарплата Євгена Шевальова як професора першої категорії становить 180 рублів на місяць проти 110 рублів у викладачів та 25-43 рублів у службового персоналу.
1926-1929 – Євген Шевальов занурюється у дослідження робіт класиків психіатрії. Наслідком цього стає цикл оглядових статей, присвячених науковому внеску Еміля Крепеліна, Олександра Лазурського, Жана Шарко, Адольфа Майєра, Володимира Бехтерєва, Григорія Россолімо та Івана Сеченова.
Вчений завершує написання книги «Первая любовь А. Блока – Ксения Михайловна Садовская» і передає листи поета доньці Садовської Ірині.
1927, 16 січня – на Слобідці відкривається психіатрична клініка Одеського медінституту на чолі з Євгеном Шевальовим. Для клініки було реконструйовано окремий корпус у складі Психіатричної лікарні. Двоповерхова будівля мала жіноче і чоловіче відділення (загалом 50 місць) з окремими ванними кімнатами, кухню, бібліотеку з 800 виданнями, музей та зал для занять ритмікою. Тут же були аптека і невелика лабораторія. Корпус мав власну ділянку із садом. До 1930 на верхньому поверсі будівлі з’явилися окрема психологічна та рефлексологічна лабораторії.
Початок активної українізації Одеського медінституту (1927-1930). У списках викладачів, які не володіють українською мовою або попросили про відтермінування для її вивчення Євгена Шевальова не фігурує.
24 грудня – у Москві помирає Володимир Бехтерєв.
1928 – Євген Шевальов пише передмову до російського видання роботи Освальда Бумке та Пауля Шильдера «Сучасне вчення про неврози».
1929 – Євген Шевальов висуває тезу про необхідність нової класифікації неврозів. Робота над нею триває протягом 5 наступних років.
Проведення зі студентами Одеського медінституту асоціативного експерименту Карла Юнга та публікація єдиної україномовної статті вченого – «Про вплив процесів індукції на течію та характер асоціятивного експерименту».
Смерть брата Миколи Шевальова (народився у 1864 році).
1930 – Євгена Шевальова обирають членом психо-неврологічної секції Вченої Ради Наркомздоров’я УРСР.
Ліквідація Російського психоаналітичного товариства (засноване у 1922 році). Психоаналіз в СРСР поступово переходить на напівлегальне становище.
1931 – 1933 – період спаду дослідницької активності Євгена Шевальова.
1932 – Наукове товариство ім. В. М. Бехтерєва припиняє своє існування, ставши секцією Одеського наукового медичного товариства.
1934 – Євген Шевальов стає членом вченої ради Всеукраїнської психоневрологічної академії. Організація клініки малої психіатрії при Одеському психоневрологічному інституті та керівництво нею.
1 березня вчений виступає на засіданні Єдиного медичного товариства у Москві з доповіддю «К вопросу о трудовой терапии неврозов и психозов», де піддає критиці поширений в СРСР механістичний та поверховий підхід до трудової терапії. Робота опублікована у 1935 році у збірці на честь Миколи Бруханського – представника гуманістичної течії в радянській психіатрії.
20 червня Шевальов виступає на Всеукраїнському психоневрологічному з’їзді у Харкові з програмною доповіддю «Классификация неврозов». Доповідь опублікована у 1935 році і стала однією з найбільш відомих статей Євгена Шевальова за його життя.
На зборах Одеського психоневрологічного інституту Євген Шевальов презентує свій огляд «О психическом примитивизме».
Шевальов готує до друку книгу «Первая любовь А. Блока – Ксения Михайловна Садовская» з додатком невиданих листів О. Блока і відвідує тітку поета Марію Бекетову у Ленінграді (серпень). Невдовзі Бекетова помирає. Книга Шевальова так і лишається рукописом.
1936 – Публікація роботи Євгена Шевальова «О переживании болезни».
Значне посилення репресій щодо психологів та психіатрів у СРСР. Арешт за заслання Миколи Бруханського за невідповідність його ідей прийнятій концепції «трудового перевиховання» – використання засуджених на каторжних роботах у таборах.
Заборона школи педології та трагічна смерть її лідера Арона Залкінда – також учня і колеги Володимира Бехтерєва (липень).
1937-1940 – активне дослідження Євгеном Шевальовим феномену маячіння. Роботи «К вопросу о взаимоотношениях между галюцинациями и бредом» (спільно з К. А. Перельмутером), «О затухании бреда», «О границах бредообразования».
1940-1941 – найбільш продуктивний період у науковій діяльності Євгена Шевальова. Значні матеріали: «К вопросу о психопатологической интерпретации данных неврологического исследования»; «О феномене нарушения схем тела при шизофрении»; «К симптоматологии ранних проявлений шизофрении»; «О физиологической интерпретации в психиатрии»; «О реакции короткого замыкания»; «К вопросу о роли психогений в клинике психических заболеваний»; «Кожа и психика».
1941, 22 червня – напад Німеччини та її союзників на СРСР. Бомба пошкоджує житло Шевальових, після чого родина переселяється на територію психіатричної лікарні.
Євген Шевальов працює в якості хірурга у госпіталі, організованому у приміщеннях Інституту очних хвороб ім. Філатова.
Евакуація родини Шевальових відкладається через втечу відповідальних представників адміністрації Одеського медінституту з обложеного міста. Зрештою, дозволи отримані, проте родина залишається в Одесі через повторне захворювання Євгенії Никодимівни на тиф – її транспортування становило загрозу життю.
Директор психіатричної лікарні Лев Айхенвальд відправляється в евакуацію. Колектив лікарні просить Шевальова посісти його місце.
16 жовтня – окупація Одеси німецькими і румунськими військами, початок репресій та знищення єврейського населення міста. Протягом тижня до 25 тисяч осіб були спалені нацистами на території артилерійських складів (район площі Толбухіна в Одесі).
Євген Шевальов приймає рішення записати єврейський персонал лікарні як пацієнтів. Також на території лікарні під виглядом хворих переховуються сторонні люди.
Створення єврейського гетто на Слобідці – обмеженому залізницею та лиманом районі Одеси, де розташовувалася і психіатрична лікарня (листопад-грудень).
1941-1942 (зима-весна). На території лікарні розміщується Сигуранца – румунська служба безпеки та розвідки. В лікарні проводяться обшуки, що супроводжуються грабунком та залякуванням персоналу.
На самого Євгена Шевальова чиниться тиск з метою розстрілу хворих. Йому вдається відстояти пацієнтів користуючись блискучим знанням німецької мови та апеляціями до Бога та науки.
Фінансування лікарні припиняється. Частину з 600 пацієнтів адміністрація відправляє до родичів, проте більшість з них лишається в установі. Починається голод. Частина пацієнтів гине.
Євген Шевальов і колектив лікарні вживають заходів для забезпечення хворих їжею, організації мінімального опалення та гігієни. Зокрема, майно лікарні і особисті речі померлих хворих вимінюються на їжу у приміських селах. Андрій Шевальов, медсестра Гуланова та лікар Клавдія Пулко під ризиком розстрілу збирають залишки продовольства (соя, меляс) на закинутих фабриках.
При цьому частина працівників лікарні бере участь у розкраданні продуктів. Після звільнення вони організовують невдалий замах на Андрія Шевальова.
10 січня 1942 – порятунок Вольфа Тендлера.
Березень 1942 – порятунок Лілії Шарканської.
1942, весна – Євгену Шевальову вдається домогтися від окупаційної влади обмеженого забезпечення лікарні продовольством, дровами та іншим. Припинення масових вбивств і початок відносної нормалізації життя в Одесі (літо).
Відкриття Одеського університету (вересень) та повернення Євгена Шевальова до викладання. Його клініка надає приватні послуги і навіть рекламується в одеських газетах. Більшу частину доходу від роботи та приватної практики професор віддає на забезпечення хворих.
Протягом усього періоду окупації серед колективу психіатричної лікарні діють доносчики, які співпрацюють із сігуранцею (зокрема, доктор Керміджогло).
1942-1943 – ймовірно, найільш продуктивний час Шевальова-мислителя. Натяки і прямі вказівки на воєнний період можна зустріти у більшості філософських творів вченого, зокрема, в «Мимолетных мыслях», «Введении в философию страдальческого опыта», «Личном».
1944, січень – німецькі війська знову повертаються до Одеси у зв’язку з відступом. Кілька пацієнтів єврейської національності потрапляють під арешт. На Шевальова чиниться тиск з метою розстрілу пацієнтів, проте знання німецької мови і авторитетних вчених, апеляції до Бога, Біблії та інтересів науки знову допомагають відкласти злочинну ініціативу.
Син Андрій змушений переховуватися у катакомбах через загрозу життю з боку окупантів – його обґрунтовано підозрюють у підробці паспортів для порятунку євреїв (березень-квітень).
9 квітня – за відсутності Євгена Шевальова на роботі окупанти збирають персонал лікарні у дворі і готуються до розстрілу. Їх плани зриває новина про наближення радянських партизан.
10 квітня – деокупація Одеси. Андрій Шевальов мобілізується на фронт.
Євген Шевальов передає управління психіатричною лікарнею Леву Айхенвальду і зосереджується на керівництві кафедрою та клінікою психіатрії Одеського медінституту.
Ймовірно, у цей час родина Шевальових отримує житло по вул. Гоголя, 19. У квартирі дві кімнати площею 13 і 9 кв. м.
1945, лютий – смерть Клавдії Шевальової, «тітоньки Кави», яка проживає разом з родиною.
Євген Шевальов публікує, ймовірно, останню свою статтю «О роли морального фактора в психических заболеваниях» (весна-літо), який можна вважати своєрідним науковим заповітом вченого.
Захворіває на Pemphigus – важке аутоімунне шкірне захворювання. Спроба Андрія передати батькові ліки з-закордону виявляється невдалою. Демобілізація Андрія Шевальова (кінець 1945).
1946, 18 травня – смерть Євгена Олександровича Шевальова від Pemphigus з ускладненням на уремію. Прощання з професором відбулося 21 травня коло головного корпусу Одеського мед університету на Ольгіївській, 4.
1948, осінь – Володимир Шевальов намагається видати книгу батька, проте голова Блоківської комісії Інституту літератури АН СРСР Володимир Орлов відхиляє пропозицію. В листі від 15 жовтня він пише:
«Не думаю, что сейчас могла бы представиться возможность издать рукопись отдельно и в полном виде».
1960-ті – Євгенія Шевальова впорядковує родинний архів, пише мемуари та спогади про чоловіка.
1963 (орієнтовно) – дослідники історії психіатрії Микола Іванов та Дмитро Федотов готують рецензію з оглядом 23 наукових робіт Євгена Шевальова включно з невиданими. Частина статей визнаються такими, що випередили свій час. Доля рецензії невідома. У вигляді машинопису вона зберігається в музеї Одеської психіатричної лікарні.
1968, 5 вересня – смерть Євгенії Никодимівни Шевальової-Яновської від сепсису на 87 році життя. Справу збереження пам’яті про батька бере на себе Андрій Шевальов.
1978 – до сторіччя з дня народження Євгена Шевальова Андрій передає до музея Одеської психіатричної лікарні №1 значну кількість його праць, а також портрет.
В.о. директора лікарні Микола Сєдих ініціює перейменування установи на часть Шевальова, проте безуспішно.
1978-1983 – Одеське обласне наукове товариство невропатологів та психіатрів організує 7 конференцій, присвячених вивченню наукової спадщини Євгена Шевальова:
– 6 грудня 1978;
– 25 січня 1981;
– 22 і 26 лютого 1982;
– 1 листопада 1982;
– 3 січня 1983;
– 23 березня 1983.
Роботи Шевальова визнанні дуже цінними у науковому та практичному відношенні.
1998, березень-квітень – дослідник історії Холокосту в Одесі Леонід Дусман дізнається про подвиг Шевальових і бере інтерв’ю з Андрієм Євгеновичем. Це дає поштовх циклу публікацій у 1998-2001 роках.
20 листопада – Рувім Шварцман з Фонду Спілберга бере двогодинне інтерв’ю у Андрія Шевальова. Історія про порятунок євреїв розглядається для подальшої зйомки Стівеном Спілбергом фільму.
5 грудня – смерть Андрія Шевальова.
1999, січень – за поданням Леоніда Дусмана інститут «Яд-Вашем» починає розгляд кандидатур Євгена та Андрія Шевальових на присудження звання Праведників народів світу, проте для цього бракує документально підтверджених даних.
1999-2002 – кафедра психіатрії Одеського медичного організовує «Шевальовські читання», а дві статті Євгена Олександровича «О психическом примитивизме» та «О психогениях» були опубліковані у «Віснику психічного здоров’я».
2001, лютий – дослідники Холокосту Лев та Лідія Думери отримують покази Валі Тендлер (дружини врятованого Шевальовими Вольфа Тендлера) та Лілії Золотаревської-Шарканської. Це дозволяє інституту «Яд-Вашем» прискорити розгляд справи Шевальових.
2001, 17 червня – вдова Андрія Шевальова Валентина отримує лист з інституту «Яд-Вашем» з підтвердженням про присудження Євгену та Андрію Шевальовим звання Праведників Світу (№9302).
Імена батька і сина Шевальових вибиті на Стіні Пошани «Яд-Вашем».