Брати й сестра Євгена Шевальова

Скромний службовець Одеської міської управи Олександр Маркович Шевальов та його дружина, донька дрібного бесарабського поміщика Віра Василівна Шимановська, намагалися дати своїм дітям якомога кращу освіту.

У синів могла бути додаткова мотивація. Як згадує у своїх мемуарах Євгенія Шевальова, щоразу, коли хтось із синів приводив додому наречену, в родині починалася “противная, мещанская буря”. Далі вона пише:

“Продолжать с ними жить и теперь, когда испортились наши отношения, для меня стало невыносимым…”

(“История одной прожитой жизни”, розділ X)

Так чи інакше, і Володимир (нар. 1862) і Микола (нар. 1864) не  після завершення навчання не затрималися в Одесі і поїхали в інші міста, де мусили всього добиватися самотужки. В деталях ми знаємо, як це відбувалося з Євгеном Шевальовим та його дружиною: протягом 1,5 років після весілля вони змінили кілька квартир в Одесі і згодом теж перебралися до Петербурга, де молодою родиною активно опікувався Володимир.

Хороша освіта у поєднанні з безальтернативністю сепарації від батьків самі по собі сприяли “укоріненню” Шевальових в житті. Їх сестра Клавдія Шевальова не могла дозволити собі такого шляху і, зрештою, залишилася самотньою.

Досягнення ж братів Шевальових вражають. Змушені бути першопрохідцями-емігрантами у житті, вони так само стали першопрохідцями у своїй справі. І якщо (як у багатьох подібних випадках) їх зусилля підживлювало нереалізоване Я батька, то вже за свого життя Олександр Маркович мав чимало підстав для гордості.

 

ВОЛОДИМИР ШЕВАЛЬОВ:  АРХІТЕКТОР-НОВАТОР

Володимир Шевальов закінчив Ризький політехнічний інститут, цікавився якостями нових матеріалів та суто технічними аспектами проектування. В Одесі за його розрахунками та під його керівництвом збудовані несівні конструкції та перекриття Нового базару – проект, на той час унікальний. Згодом Володимир переїхав до Санкт-Петербурга, де з 1903 року викладав теорію залізобетонних конструкцій в політехнічному інституті. У 1913 році розробляв конструктивний розділ Казанського вокзалу в Москві – ще одну визначну споруду своєї епохи.

Володимир Шевальов зіграв значну роль в житті свого брата Євгена і його дружини. У 1910 році він знайшов для молодят квартиру в Одесі. Приїхавши до Петербурга у пошуках місця в докторантурі, Євген Шевальов оселився саме у брата.

У 1914 році вже Євген рятував брата: лікарі виявили в нього прогресуючий туберкульоз. Євген допоміг Володимиру організувати поїздку на лікування в Італію. Проте брат згас за кілька місяців, – ймовірно, важко переживаючи початок Першої світової війни яка ознаменувала кінець епохи “відкритого світу”.

Невідомо, чи були у Володимира Шевальова діти. У мемуарах Євгенії Никодимівни згадується його дружина, Євдокія Іванівна.

Основним джерелом нашої інформації про Володимира Олександровича є:

 

МИКОЛА ШЕВАЛЬОВ: ПІОНЕР ТЕХНІКИ БЕЗПЕКИ В РОСІЙСЬКІЙ ІМПЕРІЇ

Про другого брата, Миколу, зі спогадів та документів не відомо майже нічого. При цьому він кілька раз зустрічається на сімейних фото. Це свідчить про те, що він приїжджав до Одеси і в дорослому віці, після смерті батьків (Віра Василівна померла у 1918 році, Олександр Маркович – після 1910-го).

Судячи з фото, Микола був одружений і мав одного чи двох дітей. Більше про його родину невідомо.

Микола Шевальов закінчив Петербурзький технологічний інститут (1889), працював в Одесі хіміком. За участь у демократичному русі був заарештований. Згодом жив у Петербурзі, Таллінні (тоді – Ревель) та Вільно, де працював фабричним інспектором. Паралельно з 1903 по 1925 роки викладав у Технологічному та Політехнічному інституті перший в Російській імперії систематизований курс з техніки безпеки і охорони праці. Також читав курси з товарознавства, товарних знаків, текстильної технології, захисту промислової власності.

Джерелом нашої інформації про Миколу Шевальова є лише невеликий біографічний нарис, підготовлений Олександрою Пасечніченко.

 

МИКИТА ШЕВАЛЬОВ

 

Прожив лише 15 років і помер близько 1880 року. Останні роки життя він хворів на туберкульоз і одночасно страждав на психіатричне захворювання. Його останнім прихистком стала психіатрична лікарня під Кишеневом.

Можна припустити, що саме хвороба Микити спонукала його батьків, вже немолодих людей, народити п’яту дитину, якою виявився Євген Шевальов. У цьому зв’язку примітний інтерес молодшого Шевальова до питань психопатології.

Про Микиту Шевальова відомо з переказу Євгенії Никодимівни, присвяченого родині і першим рокам її чоловіка.

 

КЛАВДІЯ ШЕВАЛЬОВА

Народилася, ймовірно, близько 1870 року. Вона закінчила вчительські курси і близько 1900 року відкрила власний дитсадок. Після смерті матері у 1918 році Клавдія залишилася сама, потерпаючи від Базедової хвороби. Це стало однією з причин повернення Євгена Шевальова з родиною до Одеси. Втім, сам Шевальов у цей час зіткнувся з третім у своєму житті загостренням туберкульозного процесу.

Коли Євгенія Шевальова навесні 1919 року відкрила свій перший дитячий табір, Клавдія Олександрівна стала її помічницею. Надалі про неї нічого не відомо – чи була вона, наприклад, залучена до діяльності численних таборів та артілей, які організовувала Євгенія Никодимівна.

З 1918 року і до смерті у лютому-березні 1945 року “тітка Кава” жила разом з “великою родиною” Євгена та Євгенії Шевальових, яка загалом налічувала до десяти осіб. З листа Андрія Шевальова додому випливає, що Клавдія любила собачок. Дітей та чоловіка у неї не було.

Інформація про Клавдію Олександрівну містять: