Біографічні відомості про Андрія Шевальова найбільш різноманітні і повні. Він – практично наш сучасник і ще живі люди, які знали його особисто. На згадку про нього збереглося відео, а також значна кількість листів, віршів, просто записок, завдяки яким ми можемо скласти враження про цю неординарну людину.
Натомість, Євген Шевальов, попри значний філософський спадок та деякі особисті документи, так і лишиться для нас загадкою. Його голос, інтонація та вимова, мімічні особливості, його манера поведінки могли б стати фундаментом до повнішого розуміння його спадщини. У випадку Євгена Шевальова ми бачимо “образ автора”, тоді як Андрія Шевальова можемо зрозуміти саме як живу людину.
Якщо брати біографічні джерела, то найбільш повно Андрій Шевальов розкривається у спогадах своїх друзі Андрія Чоппа та Володимира Мамчича, а також у власному інтерв’ю Фонду Спілберга.
Тут він постає людиною комунікабельною, винахідливою, гнучкою і мужньою. Водночас, повідомляється про вразливість характеру і схильність до тривалих переживань.
Вразливість Шевальова, його переживання та образи розкриваються в його віршах, а також в одному з пізніх листів до київської рідні. Його спостережливість та батьківська турбота прочитується у листі до сина Олексія. Гуманність і наївність – у назвах лекцій та книг, присвячених дельфінам.
Ці дані доповнюють образ Шевальова-вченого – напрочуд грунтовного та багатогранного дослідника, який за своє життя провів тисячі різних експериментів і через це дійшов власного розуміння науки і життя.
Отже, наші джерела з біографії Андрія Шевальова наступні:
1. Автобіографія Андрія Шевальова
2. Cпогади Володимира Мамчича: “Одна интересная жизнь”
3. Cпогади Ігоря Чоппа: “Горы и море в судьбе Андрея Шевалева”
4. Інтерв’ю Андрія Шевальова фонду Стівена Спілберга
5. Військові спогади Андрія Шевальова
6. Листи Андрія Шевальова рідним (1940-1945)
7. Cлужбова характеристика Андрія Шевальова (1970-і роки)
9. Лист Андрія Шевальова до родичів у Київ
10. Лист сину Олексію (1987 рік)
11. Некролог пам’яті Андрія Шевальова в “Офтальмологічному журналі”
12. Леонід Дусман: “Памяти праведника”
13. Програма лекторію “Удивительное в жизни животных” (1977 рік).
ХРОНОЛОГІЯ ЖИТТЯ АНДРІЯ ШЕВАЛЬОВА
3 квітня 1919 року – народився в Одесі, четверта і молодша дитина Євгена та Євгенії Шевальових.
1926, 8 жовтня – народилася Валентина Андріївна, майбутня друга дружина Андрія Шевальова.
1937 – вступ на біологічний факультет Одеського університету.
1938 – Андрій Шевальов знайомиться з Олександром Блещуновим і завдяки йому захоплюється альпінізмом. Спільне сходження на Черемкол.
1939 – Шевальов і Блещунов підкорюють вершину Зор-Чечекти (5650 м) на Східному Памірі.
1940 – Андрія Шевальов практикується на біологічній станції в Мурманській області (Зенелецька губа).
1941 – закоханість у студентку Раю Шмукгелер. Відрядження на Памір і термінове повернення додому у зв’язку з початком війни (червень). Руйнація квартири Шевальових під час німецького авіанальоту (літо) та переселення на територію Одеської психіатричної лікарні.
Робота хірургом у госпіталі, розгорнутому на базі Інституту Філатова. Знайомство з Лілією Шарканською.
Намагання евакуювати Раю та її родину з Одеси.
Окупація Одеси німецько-румунськими військами (16 жовтня). Початок масового вбивства євреїв та ромів: у перші ж дні окупації від 25 до 34 тисяч осіб були зігнані на територію порохових складів і там спалені (16-25 жовтня). Серед загиблих була і Рая Шмукгелер.
Андрій Шевальов підробляє кілька десятків довідок від управдомів. Завдяки цьому особи єврейської національності отримують штамп «русский, православного вероисповедания». Це забезпечує їм порятунок.
Листопад 1941 – березень 1942:
Психіатрична лікарня залишається без фінансування. Починається голод. Андрій Шевальов, лікар Клавдія Пулко та медсестра Гуланова починають збір продовольства. Попри загрозу розстрілу, вони збирають на закинутих фабриках залишки сої та меляси. Речі померлих хворих вимінюють на продукти у навколишніх селах. Попри це, у лікарні починається голод.
Натомість, частина персоналу лікарні організовують розкрадання продовольства і навіть вчиняють спробу замаху на Андрія. Після цього Євген Шевальов погоджується звільнити кілька осіб.
За Андрієм починають стежити і допитувати працівники Сігуранци, однак, не отримавши докази, припиняють тиск.
Початок виселення євреїв Одеси на територію гетто, організованого на Слобідці. Початок масових розстріл етапованих із гетто людей у приміських селах (грудень 1941).
1942, 10 січня – Андрій Шевальов зустрічає в колоні євреїв, які йдуть на Слобідку, свого приятеля, Вольфа Тендлера з матір’ю. Він домовляється з батьком, Євгеном Шевальовим, про прийом Тендлера до лікарні. Протягом 2 років і 3 місяців юнак імітував важке психічне захворювання і так врятувався.
22 березня – Лілія Шарканська чудом рятується від розстрілу у селі Стадна Балка, сховавшися у стогу сіна. Вночі вона тікає до Одеси, де знаходить Андрія і стає пацієнткою психіатричної лікарні.
Весна 1942 – окупаційна влада частково бере на себе забезпечення Одеської психлікарні продовольством. Гостра фаза гуманітарної кризи минає, однак за працівниками лікарні постійно стежить Сігуранца.
Осінь 1942 – відкриття Одеського університету. Андрій Шевальов поновлює навчання, а Євген Шевальов – викладацьку практику. Оклад викладача та директора психіатричної клініки дозволяє покращити постачання пацієнтів лікарні.
1943 – Андрій Шевальов з власної ініціативи стає лікарем для радянських військовополонених, які перебувають в Одесі.
1944, січень – до Одеси повертаються німецькі частини. Значне посилення репресій проти мирного населення. У психлікарні частішають рейдти з обшуками, а за Андрієм Шевальовим посилюється стеження.
Близько березня Шевальов-молодший вирішує рятуватися у знайомого в катакомбах під Одесою.
9 квітня – перед тим, як відступити з Одеси, німецькі війська пробують розстріляти працівників та пацієнтів психлікарні, проте наближення радянських партизанів заважає їх планам.
10 квітня – деокупація Одеси. Андрія Шевальова призначають начальником евакуаційного госпіталя. Незабаром він за власним бажанням мобілізується в якості хірурга до медсанбату 34-ї гвардійської стрілкової дивізії.
1945, весна – Андрій Шевальов перебуває на фронті в Угорщині та Австрії. Встановлення пам’ятного знаку загиблим воїнам Російської імперії в Австрії (травень).
Євген Шевальова захворює на Pemphigus. Невдала спроба Андрія відправити до Одеси ліки.
грудень – демобілізація і повернення до Одеси.
1946, 18 травня – смерть батька, Євгена Шевальова.
Андрій здає державні іспити на біологічному факультеті і влаштовується до експериментального відділу Одеського Рентген-радіо-онкологічного інституту як науковий співробітник. Паралельно працює хірургом в лікарні Одеської залізниці.
1947 – публікація статті «О лечении дуоденальных свищей депонированным атропином» в журналі «Вестник Хирургии» (том 64). Стаття демонструє віртуозний рівень молодого хірурга.
1949 – перехід на роботу спочатку до Українського стоматологічного інституту (завідуючий лабораторією біохімії), а потім до Інституту очних хвороб ім. В. П. Філатова. Там він пропрацював на посаді завідуючого лабораторією фізіології до 1968 року.
Повернення до альпінізму. Експедиція на Кавказ (ущелина ріки Чхалти).
1950 – після відрядження Олександра Блещунова до Вірменії Андрій Шевальов очолює Одеську альпіністську секцію. Андрій і його сестра Тетяна організовують колону альпіністів на першотравневій демонстрації.
Похід на Кавказ (гора Башкара, 4162 м),
1951 – загибель з необережності Григорія Пиндрика у парному сходженні з Андрієм Шевальовим. Після цього випадку Андрій назавжди йде з альпінізму. Тривала депресія посилює його зосередженість на науці.
поч. 1950-х – розлучення з першою дружиною Інною, знайомство та одруження з Валентиною.
Початок досліджень глаукоми. Активні виступи на наукових конференціях, у тому числі як представник Володимира Філатова.
1954 – захистив дисертацію на вчену ступінь кандидата біологічних наук «Влияние чрезвычайно сильного внешнего раздражителя на уровень внутриглазного давления».
1956 – народження сина, Олексія Шевальова.
30 жовтня – смерть Володимира Філатова. Інститут незабаром очолює Надія Пучковська.
1964 – починає читати курс біоніки в Одеському університеті.
1965, грудень – захист докторської дисертації «Экспериментальное изучение причин длительного нарушения регуляции внутриглазного давления с повышением его уровня». Монографія, що стала результатом 16 років вивчення глаукоми, мала 317 сторінок тексту, 311 графіків та фотографій, а також посилання на 705 джерел.
1968 – Андрій Шевальов затверджується на посаді професора. На той час має 60 наукових публікацій. Під керівництвом Шевальова виконано 11 кандидатських дисертацій.
Звільнення з Інституту Філатова та перехід у систему АН УРСР. Призначення керівником Тендрівської гідробіологічної станції. Під його керівництвом була заснована станція і розпочаті експерименти з вивчення поведінки дельфінів.
5 вересня – смерть матері, Євгенії Никодимівни Шевальової-Яновської.
1969, 22 квітня – Держкомітет з науки та техніки Радміну СРСР затверджує тематику досліджень Тендрівської бази (рішення №153).
1970, 1 травня – переведення до Інституту кібернетики АН УРСР. Продовження досліджень біоніки моря.
Початок багаторічної кампанії з популяризації дельфінів та їх розумових здібностей у всесоюзній та регіональній пресі.
1974, січень – переведення до Одеського відділу філіала математичної фізики Інституту математики АН УРСР (зав.відділом).
Квітень – переведення у грузинське відділення Всесоюзного НІІ рибного господарства та океанографії з метою допомоги в організації першого в СРСР Батумського дельфінарію.
1975 – видання книг «Дельфин ищет друга» та «50 вопросов о дельфинах» (спільно з директором Батумського дельфінарію Л. Е. Цуладзе).
Звільнення з дельфінарію (червень).
1977, cічень-червень – організація на базі товариства «Знання» циклу з 6 лекцій «Удивительное в жизни животных».
1978, 30 червня – Андрій Шевальов передає до музею Одеської психіатричної лікарні 17 друкованих робіт і портрет Євгена Шевальова.
1978-1983 – з ініціативи Андрія Шевальова та в.о. директора психіатричної лікарні Миколи Сєдих Одеська обласне товариство невропатологів та психіатрів проводить 7 засідань, присвячених науковому доробку Євгена Шевальова.
1987 – загибель у тувинській тайзі Олексія, єдиного сина Андрія та Валентини Шевальових.
1993, 24 грудня – смерть сестри Тамари на 76-му році життя.
1995, 10 червня – смерть сестри Тетяни на 82-му році життя.
Сер. 1990-х – попри хворі ноги, Андрій Шевальов регулярно відвідує яхт-клуб і здійснює експедиції на Тендрівську косу.
1996, літо – Андрій Шевальов знайомиться з альпіністом та журналістом Володимиром Мамчичем, якому згоду передає на збереження частину свого родинного архіву.
1998, 8 квітня, – офіційний представник інституту «Яд Вашем» в Одесі Леонід Дусман публікує в газеті «Ор Самеах» невеликий нарис про порятунок Шевальовими євреїв в часи німецько-румунської окупації міста. З цього починається цикл публікацій в одеській пресі.
20 листопада – Андрій Шевальов дає двогодинне інтерв’ю представникові Фонду Спілберга Рувіму Шварцу.
5 грудня – помирає уві сні на 80-му році життя.
1999, січень – ізраїльский інститут «Яд-Вашем» розпочинає розгляд справи з надання Євгену та Андрію Шевальовим звання «Праведника миру». Справа просувається повільно через брак прямих свідчень врятованих.
Зима 2000/2001 – американські дослідники історії Холокосту в Одесі Лев та Лідія Думери публікують свідчення врятованих Шевальовими євреїв – Вольфа Тендлера (через дружину Валентину) та Лілії Рапопорт-Шарканської. Це прискорює розгляд справи Шевальових в інституті «Яд-Вашем».
17 червня – Євгенові та Андрію Шевальовим офіційно присвоєно звання «Праведників миру» (№9302).
2004 – друг Андрія Шевальова, альпініст Ігор Чопп публікує нарис про нього у книзі «Ведущие к вершинам», де Андрій Євгенович згадується як один із засновників одеського альпклубу.
2009-2012 – Володимир Мамчич публікує спогади про Андрія Шевальова у книгах «Украинские вертикали» та «Одесса в море гор».
2014, 30 квітня – смерть Валентини Андріївни Шевальової. В останні роки життя вона потерпала на старече слабоумство. Цим скористалися деякі знайомі Андрія Шевальова, які винесли з їх квартири на Французькому бульварі, 43, цінні речі.