Біографічні матеріали

До початку 2000-х, коли стало широко відомо про громадянський подвиг Євгена та Андрія Шевальових, найбільш знаним представником родини був саме Володимир Шевальов. Протягом 14 років він обіймав посаду головного офтальмолога УРСР, йому була присвячена ціла книга (Володимир Гінзбург, «Сонце всім», 1979 рік) і обкладинка в журналі «Україна» (1970 рік). По смерті його іменем було названо клініку очних хвороб лікарні №6 міста Києва. Зрештою, пам’ять про Володимира Євгеновича зберегли сотні і тисячі пацієнтів, яким він врятував зір.

Володимир Шевальов рано відокремився від батьківської родини, а з 1964 року проживав у Києві. Основну роботу зі збереження та упорядкування родинного архіву виконав Андрій Шевальов. Тому документів і фото Володимира у нашому розпорядженні небагато, а наукових статей поки немає.

На сайті опубліковані наступні біографічні матеріали:

Володимир Гінзбург: «Повернуте світло» – нарис в журналі «Україна» (жовтень 1970 року), присвяченій діяльності Шевальова-хірурга.

Любомир Дмитерко: «Важкі дні і ночі Одеси» – спогади про роботу Володимира Шевальова під час оборони Одеси, записані його близьким другом, членом Союзу письменників УРСР.

Леонід Дусман: «Ими должна гордиться Одесса» – дослідження, присвячене історії одеського лікаря-єврея Володимира Лєльчицького, якого врятував у таборі для військовополонених Володимир Шевальов.

Володимир Шевальов у спогадах доньки – стаття Віри Шевальової у співавтрстві з Н. Ф. Бобровою в Офтальмологічному журналі (№5, 2020 рік).

Некролог пам’яті Володимира Шевальова – вирізка з невідомої газети, що містить окремі біографічні дані з відповідними датами;

Лист батькам із Феодосії (1944 рік) – повідомляє про життя Володимира у фільтраційному таборі НКВС після звільнення з полону.

“Очаков мой любимый” – пісня на слова В. Шевальова.

 

ХРОНОЛОГІЯ ЖИТТЯ ВОЛОДИМИРА ШЕВАЛЬОВА

 

1910, 27 вересня – Володимир Шевальов з’явився на світ рівно за 9 місяців після того, як його батьки, Євген Олександрович та Євгенія Никодимівна, справили своє весілля (22 (8) січня 1910 року).

1913, літо – під час роботи батьків на курорті в Євпаторії Володимир з’їв зелену ягоду і ледь не загинув від дизентерії.

1924 – під час весілля Володимира Філатова з його другою дружиною Марією тримає над нареченою «корону». Філатов – сусід Шевальових. Їх квартири знаходяться на першому і третьому етажах фасадного флігеля будинку по вул. Гоголя, 9.

1927 – вступив до Одеського медичного інституту. Першою мрією було Морехідне училище, проте Володимир не пройшов медкомісію через короткозорість.

1931 – закінчує інститут і курси судових лікарів; починає виходити в рейси далекого плавання.

1931-1935 – здійснює кілька рейсів далекого плавання. Зокрема, відвідує Нью-Йорк, Філадельфію та Джеконсвілл у США, де на замовлення І. П. Пирогова купує наукову літературу.

Паралельно Володимир Шевальов виступає на конференціях із доповідями «Цефалография как метод диагностики предрасположения к морской болезни» (1933) та  «О влиянии анемии мозга на условно-рефлекторную деятельность» (1935). Обидві написані у співавторстві.

1935 (орієнтовно) Шевальов на запрошення Володимира Філатова переходить на роботу на кафедру офтальмології Одеського медінституту і працює як лікар-інтерн клініки очних хвороб. Там він знайомиться з майбутньою дружиною Валентиною Гетьман.

1936 – відкриття Одеського науково-дослідного інституту очних хвороб і тканинної терапії під керівництвом Філатова.

1937 – працевлаштування в Інституті Філатова. Початок досліджень впливу м’язової втоми на регуляцію очного тиску.

Перша експедиція Володимира Шевальова до Середньої Азії (зокрема, Туркменістану) для лікування випадків трахоми та інших очних патологій (за іншими даними, відбулася у 1938 році)

1938 – захист кандидатської дисертації «Экспериментальные исследования о влиянии мышечной деятельности и утомления на внутриглазное давление».

1939 – друга експедиція до Середньої Азії.

1941 – евакуація Інституту очних хвороб на Кавказ (липень). У приміщеннях інституту розгортається госпіталь №52/8 для порятунку поранених під час оборони Одеси, а також потерпілих від бомбардувань. Володимир Шевальов залишається в Одесі і працює в госпіталі разом з батьком і братом Андрієм.

Лише напередодні окупації міста, в ніч з 15 на 16 жовтня, він також евакуюється з Одеси у Севастополь.

1942, січень-червень – остаточна окупація Криму німецькими військами. Володимир Шевальов потрапляє в полон у табір «Темвод». Працюючи як медик, він рятує лікаря-єврея Володимира Лєльчицького, оформивши його як «російського помічника».

1943 – Шевальов приєднується до конспіративної групи, яка сприяє втечі радянських полонених.

1944, травень – після деокупації Криму Шевальов проходить фільтрацію у таборі НКВС у Феодосії, працюючи в лікарні на вулиці Арбатській, 19.

З його листа до батьків від 27 серпня 1944 року випливає, що контакту з дружиною і сином Шевальов не мав.

1945 – демобілізація завдяки клопотанню Володимира Філатова Шевальова. Поновлення на роботі в Інституті очних хвороб.

1946, 18 травня – смерть батька, Євгена Олександровича.

1950 – початок експериментальних операцій для лікування рубцевого ксерозу за методом Філатова.

1956, 30 жовтня – смерть Володимира Філатова. Інститут очолює Надія Олександрівна Пучковська. Після цього, як повідомляє донька Шевальова, у батька почалися труднощі і непорозуміння на роботі.

Цілком ймовірно, що Володимир Шевальов мав амбіції очолити інститут і був здивований кадровим рішенням Філатова. З останнім його пов’язувало не лише давнє знайомство, а й спільні інтереси – мистецтво, поезія і море.

Вибір на користь Пучковської міг бути пов’язаний з її методичністю та організаційними здібностями. За правління Сталіна Філатов спеціально опікувався кар’єрним просуванням Надії, батько й чоловік якої були репресовані у 1930-і роки.

1959 – Володимир Шевальов видає монографію «Рубцовый ксероз глаза», де обгрунтував вдосконалення методу Філатова і запропонував революційним метод хірургічного лікування ксерозу.

Початок досліджень лікування відслоювання сітківки ока.

1962 – монографія Шевальова перекладена англійською та видана у Нью-Йорку під назвою Cicatricial xerosis of the eye.

1964 – звільнення з Інституту Філатова після 27 років роботи. Переїзд до Києва, де Володимир Шевальов очолює кафедру очних хвороб Київського інституту удосконалення лікарів і одночасно обіймає посаду головного офтальмолога Міністерства охорони здоров’я УРСР.

У Києві Шевальов отримує квартиру на вул. Червоноармійській (нині Велика Васильківська).

На київський період в житті Шевальова припадає знайомство з багатьма українськими літераторами, серед яких Любомир Дмитерко і Микола Бажан. Втім, Дмитерко вказує на знайомство Шевальова з Максимом Рильським, який помер 1964 року.

1965 –  у видавництві «Медицина» виходить монографія «Оперативное лечение отслойки сетчатой оболочки», написана Володимиром Шевальовим у співавторстві з Ю. Д. Бабаніною. Наклад – 5000 екземлярів.

1968, 5 вересня – смерть матері, Євгенії Никодимівни.

1970, жовтень – на честь 60-річчя Шевальова журнал «Україна» публікує присвячений йому нарис Володимира Гінзбурга «Повернуте світло», а фото ювіляра розміщується на обкладинці.

1978, 19 березня – смерть у віці 67 років і 5 місяців.

19 жовтня – Рада міністрів УРСР затверджує постанову №512 про присвоєння імені професора В. Є. Шевальова клініці очних хвороб лікарні №6 м. Києва.

1999, січень – представник інституту «Яд-Вашем» в Одесі Леонід Дусман подав кандидатуру Володимира Шевальова на присудження звання «Праведника миру» за порятунок лікаря-єврея Володимира Лєльчицького. За браком документальних підтверджень цю ініціативу було відхилено.