Репортаж про роботу та досягнення головного офтальмолога республіки Володимира Шевальова був опублікований у журналі «Україна» за жовтень 1970 року. Це стало своєрідним подарунком, адже 25 вересня герой матеріалу відзначив своє 60–річчя. Автор – лікар і письменник Володимир Гінзбург. Вже по смерті Шевальова він видасть про нього книжку з промовистою назвою «Сонце – всім» (1979 рік).

 

Володимир Гінзбург

ПОВЕРНУТЕ СВІТЛО

 

Вона стоїть біля широкого вікна очного відділення і не може відірвати погляду від блакитного неба, по якому пливуть білі хмарки. А ще недавно для неї, здавалося, назавжди зник цей яскравий, багатобарвний світ.

…Професор довго й уважно оглядав хвору колгоспницю Мотрону Омелянівну Власенко. З таким видом ускладнення катаракти – помутнінням кришталика – він зустрічався вперше.

На «особистому рахунку» хірурга Шевальова вже сотні операцій катаракти – одного з найстрашніших очних захворювань. Усі вони успішні. Повернуто зір 70–річному колгоспнику Івану Кузьмичу Метлі, інвалідові праці Назару Кузьмичу Помазуну та багатьом, багатьом іншим…

Але з Власенко складніше. Вже неодноразово зверталася до лікарів, професорів, і скрізь чула: «На жаль, нічим не можна допомогти».  Усе розтануло в чорній безнадії. І ось тепер Володимир Євгенович Шевальов береться допомогти, хоч шансів на успіх дуже мало:

– Можливо, доведеться робити не одну операцію. Ви згодні?

–  Я на все згодна, професоре, аби тільки бачити хоч краплину світу.

Від яскравого світла потужних рефлекторів повітря в операційній здається синювато–прозорим. На столиках дзеркально виблискують інструменти, апаратура.

Неквапливо підходить посріблений сивиною, високий стрункий чоловік з відкритим, трохи задумливим обличчям і добрими карими очима. Це професор Володимир Євгенович Шевальов.

Напружена тиша. Тільки зрідка лунають звернені до операційної сестри короткі, наче команда, слова:

–  Шприц. Наркоз… Катарактальний ніж… Шов…

Уважні погляди лікарів схрестилися на руках професора. На малесенькому пів сантиметровому операційному полі він працює точно й чітко. Пальці хірурга не раз порівнювали з пальцями музиканта, годинникаря, ювеліра. Такі порівняння уже традиційні, та філігранна точність рухів Володимира Євгеновича здається казковою. Він – віртуоз свого діла.

–  Треба оперувати не тільки добре, а й делікатно, витончено, – часто повторює професор учням.

Шевальов береже кожну клітину здорової тканини, кожну краплину крові. І не випадково хвора Оксана Швидченко з Гречаної Греблі Яготинського району, якій він урятував зір, сказала:

–  Володимир Євгенович оперує не тільки руками, а й серцем.

Професорові допомагають асистенти. Усе так злагоджено, вивірено.

І ось останній дотик, останні шви. Володимир Євгенович одійшов від стола і стомлено спустився на стілець.

Чи ви коли бачили хірурга після операції? Ще живі сліди пережитого хвилювання, великого напруження, усіх душевних і фізичних сил… М’язи ослабли, поза спокійна, руки – розумні, точні, сильні руки хірурга – лежать нерухомо. І ви, можливо вперше, відчуваєте, яка глибока і блаженна ця втома. Серцем і розумом проймаєтесь повагою і любов’ю до людини найблагороднішої, гуманної професії.

Операція пройшла успішно… Легко сказати ці прості слова. А скільки за ними безсонних ночей, роздумів, дослідів, шукань!

Кілька днів опісля Власенко лежала нерухомо. Нарешті настав хвилюючий день, коли медична сестра бережно зняла бити. Мотрона Омелянівна розгублено торкається пальцями очей і якусь мить боїться їх розплющити.

–  Сміливіше… сміливіше…

Першим вона бачить того, хто повернув їй сонце – професора Шевальова, його енергійне, вольове обличчя.

–  Я знову бачу. Все, все бачу! Професоре!.. Велике спасибі вам!

Ще одній людині повернуто світ барв, радість життя. Майже сорок років Володимир Євгенович Шевальов присвятив лікуванню очей. Немає такого розділу офтальмології – науці про очні хвороби, до якого він не зробив свого внеску.

Є таке страшне захворювання – рубцевий ксероз. Рогівка ока стає жорсткою й сухою, сльотні залози перестають виділяти сльози. Очі завжди червоні, в них неначе хтось насипав піску. Вони починають боліти, висихати, зір катастрофічно знижується, і людина вже заледве відрізняє світло від темряви. Цю хворобу вважали за невиліковну.

Володимир Євгенович розробив метод оригінальної операції – пересадки протоків слинних залоз у кон’юнктивальний мішок обох очей. І це врятовує зір.

Тепер «операцію Шевальова», як її називають у всіх медичних підручниках світу, широко застосовують не тільки в Радянському Союзі, але й в Англії, Болгарії, Голландії, Індії, Польщі, Румунії, Сполучених Штатах Америки та багатьох інших країнах.

Ще одне видатне наукове досягнення українського вченого – розроблена ним нова методика лікування відшарування сітчатки. Це захворювання призводить до втрати здатності ока сприймати світло. В нашій країні мистецтво операції при відшаруванні сітчатки належало виключно академікові В. П. Філатову. Професор В. Є. Шевальов не тільки оволодів складною операцією, а й удосконалив її, зробив доступною широким колам офтальмологів. Її тепер теж широко використовують у лікувальній практиці окулісти Франції, Югославії, Польщі, Індії, Болгарії та інших країн, а учні Шевальова роблять її у міських і районних лікарнях.

Шевальов розробив також нові високоефективні операції для усунення косоокості, травматичної катаракти й багато, багато інших.

Володимир Євгенович змолоду кохається в поезії. Його вірші глибоко емоційні, вражають м’якою ліричністю.

Та головне, звичайно, наука. Для неї він живе, в ній знаходить і чарівні гами, і дивну мелодію. Це справжній поет науки і мистецтва очної хірургії.

Для людини, яка поринула у творчу працю, час минає непомітно.

Не віриться, що Володимирові Євгеновичу – шістдесят. Але професор Шевальов зовсім не збирається спочивати. Хоч білий сніг сивини вкрив його голову, та, як і колись, молодо б’ється серце, по-юнацькому променіють очі.