Стаття підготовлена завідувачкою сектором рукописів і стародруків Одеської державної наукової бібліотеки Тетяною Олександрівною Гоголіною (1937-2018) і видана у збірнику статей «Скарбниця культури» (Випуск 3, 2004 рік).
Найбільш цінним у цій роботі є те, що авторка дослідила захоплення Євгена Шевальова творчістю та біографією Олександра Блока. Зокрема, простежила історію невиданої книги Євгена Олександровича «Первая любовь А. Блока – Ксения Михайловна Садовская». Робота Гоголіної показує Шевальова як одного з перших біографів Блока, в розпорядженні якого тривалий час знаходилися листи поета до його коханої Ксенії – у поле зору радянських літературознавців ці документи потрапили лише у 1970-і роки і стали справжньою сенсацією. Таким чином, завдяки праці Тетяни Олександрівни одесит Євген Шевальов виявляється однією з найбільш визначних фігур в історії блокознавства.
ФОНД СІМ’Ї ШЕВАЛЬОВИХ У РУКОПИСНОМУ ЗІБРАННІ ОДНБ ім. М. ГОРЬКОГО
Рукописний фонд Одеської державної наукової бібліотеки ім.. М. Горького (до 1919 р. – Одеська міська публічна бібліотека) почав формуватися з другої половини ХІХ століття. Його основу склали рукописи та зібрання бібліотеки Одеського слов’янського благодійного товариства, з колекцій професора В. Григоровича і попечителя бібліотеки графа М. Толстого.
За довгі роки було сформовано низку унікальних колекцій: старослов’янських рукописів (в якій найдавнішими є пам’ятки Х-ХІ століття – глаголичні Охридські й Хліндарські листки), рукописні трактати різними мовами з богослов’я, філософії, історії, права, економіки, військової справи тощо; колекцію автографів письменників (зокрема О. Пушкіна, І. Тургєнєва, О. Блока, П. Гулака-Артемовського), рукописів діячів науки і культури (зібрання М. Комарова, В. Буряченка, О. Кирпичникова, І. Линниченка, П. Білярського, М. Розберга…).
Перелік визначених імен минулого можна продовжити іменами з нашого часу. Серед надходжень з останніх років особливий інтерес викликає фонд родини Шевальових. Він надійшов у ОДНБ 1996 року. Фонд складається з матеріалів, які хронологічно охоплюють майже сто років, обсяг його близько двох тисяч аркушів! Це наукові праці, неопубліковані і підготовлені до друку дослідження, листи, фотографії, ґрунтовна і змістовна бібліографія.
Однією з важливих частин фонду є листи Олександра Блока до Ксенії Михайлівни Садовської (вони зберігаються в фотокопіях і в машинописному варіанті).
Рукописний фонд сім’ї Шевальових був переданий бібліотеці ім.. М. Горького Андрієм Євгеновичем Шевальовим. Матеріали, що тепер зберігаються в нашій бібліотеці, дають можливість познайомитися з надзвичайно цікавою одеською родиною, члени якої були талановитими вченими і неординарними особистостями. Документи архіву свідчать про події з їхнього життя, наукову і громадську діяльність, взаємини, коло інтересів.
Володимир Олександрович Шевальов (1862-1914), інженер-будівельник; учасник спорудження Казанського вокзалу в Москві, ряду значних об’єктів у Петербурзі; ініціатор впровадження залізобетону у будівництво. Микола Олександрович Шевальов (1864-1869) – професор, фахівець з охорони праці робітників на виробництві, автор книг і посібників, викладач вузу. Євгенія Никодимівна Шевальова-Яновська (1883-1868), дружина Євгена Олександровича, протягом семи років вона працювала в Петербурзі у психоневрологічному інституті під керівництвом академіка В. М. Бехтерєва, завідувала експериментальною лабораторією цього інституту. Вона автор багатьох наукових праць, організатор боротьби з безпритульністю в Одесі, активний учасник громадської роботи, колега свого чоловіка.
В їхній родині були дві дочки і двоє синів. Старший син – Володимир Євгенович Шевальов (1910-1978), професор, талановитий офтальмолог, учень, послідовник і друг академіка В. П. Філатова, віртуозний хірург, учений-новатор, автор книг, методик, статей, талановитий дослідник, організатор науки, педагог, активний громадський діяч. Впродовж багатьох років був головним офтальмологом України, очолював кафедру очних хвороб Київського інституту удосконалення лікарів. Чимало його учнів стали відомими вченими.
Молодший син – Андрій Євгенович Шевальов (1919-1998), професор, доктор біологічних наук, талановитий вчений, експериментатор. Працював науковим співробітником лабораторії еволюційної фізіології і біохімії АН СРСР, завідував лабораторією фізіології НДІ очних хвороб і тканинної терапії ім.. акад.. В. П. Філатова. З 1968 року Андрій Євгенович займався проблемами біоніки. З його ім’ям пов’язана організація лабораторії-дельфінарію на о. Тендра і демонстраційного дельфінарію в м. Батумі. Він автор ряду праць про дельфінів, серед яких «Дельфин ищет друга», «Сто вопросов про дельфинов». Андрій Євгенович був також талановитим і різнобічним бібліографом. Про життєве кредо цієї людини свідчить його останній лист до одного з молодих науковців (лист передала нам його сестра Т.Є.Шевальова). У ньому він пише:
«Не знаю, то ли в моем характере глубоко заложены черты экспериментатора, но я верю, что только тот живет интересно, только тот заслужил право на эту интересную жизнь, кто, не имея страха перед неизвестным, не боясь условностей, резко меняет направление своей жизни, исходя из своего размышления, бросает сам себя в различные участки потока жизни, т.к. активно ищет, пробует, изменяет, ошибается – смело экспериментирует.
В своей научной работе я руководствуюсь рядом принципов, которые заимствовал у любимых мною великих экспериментаторов. Павлов часто говорил своим ученикам: «Бойтесь застойной мысли», эта мысль погубит Вас и даже этого не заметите, она отнимет у Вас оригинальность мышления, она сделает Вас односторонним наблюдателем и Вы остановитесь в своем движении вперед. «Рутина – страшное слово для ученого…»
Ученый должен быть безжалостен к своим мыслям, если он даже к ним привык, но уйдя в сторону, посмотрев на них со стороны, он решит, что они еще недостаточно ценны. «Великие мыслители достигали высоких результатов не потому, только, что верно думали, но и потому, что много думали и многое из продуманного уничтожали без следа», – пишет Тимирязев.
Мне кажется, что эти положения должен принять не только искатель-ученый в своей работе, но и все искатели содержательной интересной жизни».
Центральною фігурою в родині був Євген Олександрович. Професор Є. О. Шевальов (1878-1946) належить до плеяди видатних вчених Одеси, які зробили величезний внесок у розвиток медичної науки. Євген Олександрович у 1906 р. закінчив медичний факультет Новоросійського університету (це був перший випуск лікарів), одержав диплом лікаря з відзнакою. Спеціалізувався в галузі психіатрії в ординатурі і на кафедрі нервових хвороб. В 1911 році виїхав у Петербург, де пройшов основну і головну школу з психіатрії під безпосереднім керівництвом одного із засновників вітчизняної психоневрології, видатного вченого, академіка В. М. Бехтерєва. Працюючи спочатку в клініці нервових і серцевих хвороб Військово-медичної академії, де він захистив докторську дисертацію, а потім у Психоневрологічному жіночому медичному інституті, а також у провідних психіатричних лікарнях Петербурга, Євген Олександрович сформувався як активний самостійний учений. З 1919 року і до кінця життя його наукова, педагогічна і лікарська діяльність була пов’язана з Одесою. З 1922 р. він очолював кафедру психіатрії Одеського медичного інституту і займався організацією психіатричної клініки. Її офіційне відкриття відбулося 16 січня 1927 року.
З огляду на специфіку медичного обслуговування хворих із пограничними формами захворювань, Є. А. Шевальов активно включається в роботу зі створення в Одесі спеціалізованого психоневрологічного інституту зі спеціальним відділенням малої психіатрії й майстерень для трудотерапії.
Одеський психоневрологічний інститут незабаром став одним із центрів наукової і лікувальної роботи в мережі установ психоневрологічного профілю країни. Використовуючи сприятливі умови і перспективи розвитку курортного лікування в Одесі, Євген Олександрович організував в одному з провідних курортів («Лермонтовському») спеціальне відділення для лікування неврозів. Для підвищення кваліфікації і залучення до наукових досліджень молодих фахівців, він 1923 року організував при кафедрі психіатрії систематичні наукові збори працівників кафедри і психологічної лабораторії, а також лікарів Одеської психіатричної лікарні, на яких читалися і обговорювалися численні доповіді.
У 1926 році на базі цих зібрань було організовано Наукове товариство ім. Академіка В. М. Бехтерєва. Є. О. Шевальов керував роботою цих зборів і товариства, виховав велике число учнів, висококваліфікованих фахівців, багато з яких пізніше очолили кафедри і клініки в різних містах країни.
Євген Олександрович був членом психоневрологічної секції вченої ради Всеукраїнської психоневрологічної академії, входив до редколегій кількох спеціалізованих журналів. Він залишив багату наукову спадщину. Бібліографічний покажчик «Євген Олександрович Шевальов», виданий бібліотекою ім. М. Горького 1985 року, включає понад сімдесят його праць, книг, які він редагував, літературу про нього.
Євген Олександрович був людиною різнобічного хисту, ще в дитинстві виявив яскраві здібності до живопису і скульптури. Навіть вагався у виборі професії. Писав вірші не тільки замолоду, але і протягом усього життя. Збирав свою бібліотеку, при цьому його однаково цікавили як книги з медицини і біології, так і книги з мистецтва, художня література. Згодом він став власником прекрасної бібліотеки. Кожна придбана книга, з якої б галузі вона не була, прочитувалася і на полях лишалися зроблені олівцем зауваження.
Він працював ординатором, а коли під час літніх канікул клініка закривалася, влаштовувався лікарем на якийсь з пароплавів, що курсували по Середземному морю. У такий спосіб він відвідав Єгипет, Грецію, Італію, Туреччину. Побував він і в Парижі, де відвідав усі найвідоміші неврологічні і психіатричні установи. Поза його увагою не залишились, звичайно, також музеї і виставки. Євген Олександрович був наділений надзвичайно гострим світовідчуттям. Він невтомно насолоджувався улюбленим Чорним морем, навколишньою природою, мандрував з дітьми околицями Одеси.
Після нього залишилися неопублікованими психологічні й філософські нариси, які тепер зберігаються в рукописному зібранні ОДНБ. Збірник цих нарисів Є. Шевальов назвав «Мимолетные мысли». Тут учений розмірковує про науку, природу, сенс життя, історію, соціум, релігію. У передмові пояснює, що «Мимолетные мысли» – це думки, породжені мимохіть, у процесі безпосередніх життєвих переживань.
«Такого рода мимолетность ни в коей мере не должна определять их непродуманность или их скоропереходящее значение. Она больше служит указанием на их первичный, неискаженный последующей «шлифовкой» характер. Мысль вылилась так, как она в то время думалась».
Далі він пише:
«Афористическая форма передачи мыслей нашла себе, как известно, широкое приложение в литературе и в философии. Так, Стендаль, например, по мнению Цвейга, не выходил за пределы отрывочной мысли, афоризма, следуя в данном случае примеру своих учителей: Паскаля, Шамфора, Ларошфуко, Вовенарга, которые так же, как и он, из чувства благоговения и крылатости подлинной истины, никогда не уплотняли своих взглядов в единую, полновесную, широко рассевшуюся Истину».
Афористическую форму изложения мысли особенно высоко ценил Ницше. «Высиживание – говорит он, … – есть величайший грех по отношению к священному духу».
«Мимолетные мысли» Є. О. Шевальова слід сприймати як «життя його душі». З його висловлювань створюється портрет автора, мислителя. Наведемо деякі з них:
Центр, вершина, кульминационный пункт жизни, восприятия ее – это индивидуальное, неповторимое.
Все повторяемое снижает остроту переживаний. Поэтому индивидуальное – это душа мира.
Неясные ощущения волнуют нас больше, чем ясные. Отсюда психологическое значение полумрака, нечеткости образов – в жизни, в искусстве (в поэзии, в музыке, в живописи). Примером скульптурного полумрака может служить завуалированность некоторых образов Родена.
Застенчивость перед людьми. Но бывает застенчивость перед миром – перед животными, растениями, скалами. Скромное, деликатное чувство к ним. Таков по существу в своей основе духовный облик Чехова.
Некоторые мысли нежелательно додумывать до конца даже для себя. Это совершенно новое, еще не описанное явление в психологии и психопатологии – симптом боязни собственных мыслей.
Странно, что никто как-нибудь специально не занимался проблемой лжи: психологией лжи, рассмотрением отдельных ее форм, историей лжи, философией лжи. Хотя ложь – явление сугубо человеческое («человеческое, слишком человеческое»), однако феномен лжи по своей значимости занимает одно из важнейших мест в проблеме мирового зла…
… Что же обусловливает связь искусства и, в частности, в музыки, с нашей эмоциональностью?
Эта проблема теснейшим образом упирается в проблему красоты, при которой главнейшую роль играет единство ритмов, свойственных, с одной стороны, некоторым из наших эмоциональных переживаний, а с другой – некоторыми ритмами внешней природы.
Однако, красота в природе и красота в искусстве представляют собой не однородные феномены.
В искусстве она всегда построена на избирательности, на особом выборочном характере зрительных и слуховых впечатлений, однородных по своей эмоциональной окраске или по своему эмоционально насыщенному содержанию.
Отсюда, естественно, рождается представление об универсальном значении ритма, о единообразии, созвучии ритмов, как в нас самих, так и в окружающем нас мире.
…Ничто в такой мере не располагает к сексуальным проявлениям, как лунный свет, лунная ночь. Особенно в естественных природных условиях этого света – в обстановке сада, леса, берега реки, моря.
Чувствуется, что как будто между сексуальностью и лунным светом существуют какие-то скрытые, невидимые для глаз, однородные ритмы.
Любовь и ночь. Эти понятия особенно близки друг другу…
Однако, больше всего сумерки и ночной мрак привлекают своей интимностью, а любовь всегда интимна.
В противоположность этому, холодный белый день, или день деловитый, тревожно ветреный, или бесцветно-будничный, наиболее далеко от любви.
Ночные ласки, ночные слезы, вздохи, стоны, ночные раскаяния часто совершенно иные, чем в дневное время.
Вместе с тем ночь, ночное время особенно приближают нас к идее смерти. Существует совершенно особая психология – психология вечернего и ночного времени, построенная на иных началах, чем психология дня.
Можно сказать, что вне ритма нет познания. Красота – это высшее проявление ритмической согласованности в пределах доступного нам диапазона ритмических колебаний. Больше всего ритм сказывается в искусстве, а их всех видов искусства в наиболее рафинированном и конденсированном виде – в музыке. Блок прав, когда углубленно говорит в своих записках о музыкальности мира.
Увагу Є. О. Шевальова приваблювала особа О. Блока. Він вважав поета романтиком, який вмів передбачати майбутнє: «Блок – это воплощенная тревога предреволюционной поры, это наиболее художественно и ярко выраженное предчувствие гигантских сдвигов мирового масштаба. Опубликованные уже после смерти Блока два тома его писем вскрывают все богатство и многообразие душевной жизни этого исключительно одаренного человека», – пише Євген Олександрович.
У 1925 році пацієнткою Євгена Олександровича була невиліковно хвора Ксенія Михайлівна Садовська (1860-1925), адресат ранньої лірики Блока (цикл «КМС» (1897-1900) і «Через двенадцать лет» (1909-1910). Помилкові відомості про смерть Садовської дійшли до Блока у 1910 році. Він написав А. В. Гіппіусу в 1911 році: «Если бы я мог, я бы посвятил тебе стихи о юности; но они посвящены одной давней и милой тени, от которой не осталось и связки писем». Однак поет помилявся. Євген Олександрович тримав їх в руках. Вони були перев’язані червоною стрічечкою і складали все надбання К. М. С.
Поет писав:
Жизнь давно сожжена и рассказана
Только первая снится любовь,
Как бесценный ларец, перевязана
Накрест лентою, алой, как кровь
(«Через двенадцать лет»)
Євгенія Никодимівна Яновська-Шевальова у своїх «Спогадах», які зберігаються у відділі рідкісних видань і рукописів, писала:
«Живя в пансионе мадам Бонзон, я очень близко сошлась с русской семьей Садовских…
Как выяснилось несколько позднее, Ксения Михайловна была первой любовью в то время шестнадцатилетнего юноши-поэта А. Блока, с которым она встретилась однажды на курорте Наугейм, где она лечила свое сердце. На дне ее большого сундука, с которым она путешествовала, сохранилась перевязанная красной ленточкой связка писем Блока».
І далі:
«Между мной и Ксенией Михайловной была очень большая разница в возрасте, но это не помешало возникновению между нами самых дружеских отношений». Пізніше вона підтримувала взаємини з дочками Ксенії Михайлівни, Танею Садовською (1913 р.) у Петербурзі, та з Іриною (1920-ті рр.) в Одесі.
В архіві Шевальових зберігся рукопис книги Євгена Олександровича «Первая любовь А. Блока – Ксения Михайловна Садовская» (написаної наприкінці 1920-х) з додатком невиданих листів О. Блока до К. Садовської. На обкладинці, виконаній художником К. К. Ковтурманом, портрет юної Ксенії Садовської гімназичного часу. Епіграфом стали рядки Блока:
Эта юность, эта нежность –
Что для нас она была?
Всех стихов моих мятежность
Не она ли создала?
(«Через двенадцать лет»)
У передмові Євген Олександрович пише: «Мы надеемся, что предлагаемый нами в этой работе небольшой, но до сих пор еще неопубликованный биографический материал, касающийся первого периода жизни Александра Блока, именно его первого юношеского увлечения Ксенией Михайловной Садовской, поможет будущему биографу А. Блока в его трудной задаче».
Назвемо лише глави, які складають книгу: Біографія К. М. Садовської; Бад-Наугейм; Історія зустрічі Ксенії Садовської з О. Блоком; листи О. Блока до К. Садовської; Вірші О. Блока, присвячені К. Садовській. Ілюстрації до книги: Бад-Наугейм, К. М. Садовська, Могила К. М. Садовської, листи до О. Блока.
Підготувавши книгу до друку, Євген Олександрович разом з дружиною у серпні 1935 року відвідують Марію Андріївну Бекетову, тітку поета, свідка зустрічі О. Блока з К. Садовською у Наугеймі 1897 року, автора багатьох праць про нього, у тому числі і біографій. Після зустрічі Марія Андріївна надсилає лист (від 6 серпня 1935 р.) в Одесу.
«Многоуважаемый Евгений Александрович, уж конечно Вы не ожидали, что я так скоро Вам напишу. Дело в том, что я была под таким сильным впечатлением наших с Вами разговоров о К. М. С. и стихах Блока, что сегодня, забросив все остальные дела, разыскала свою статью «Роман Блока в стихах» и нашла там четыре «неудачных стихотворения». Если у Вас есть этот томик, обозначу только первые стихи и даты, или страницы, где напечатаны стихи. Если нет этой книжки, напишите, я тогда пришлю Вам все стихи полностью. Вот они: …Кончаю свой отчет по литературной части. Очень жалею, что Вам пришлось так мало узнать от меня, я бы прочла Вам свою статью в довершение ко всему тому, что есть в ней о Кс. Мих., передала бы Вам кое-какие реальные и трезвые подробности…
Может быть, Вы еще когда-нибудь еще раз заглянете в Ленинград. Тогда бы мы смогли бы с Вами еще раз поговорить на ту же тему, да и вообще о Блоке..
Очень рада была с Вами встретиться. С искренним уважением и симпатией. М. Бекетова».
Коментуючи лист, Євген Олександрович написав: «К сожалению, нам снова встретиться или хотя бы продолжить переписку с М. А. Бекетовой не удалось. Вскоре после этого она умерла.
В.Є. Шевальов намагався видати книгу батька. Зберігся лист до нього голови Блоківської комісії Інституту літератури АН СРСР Володимира Орлова від 15 жовтня 1948 року:
«Уважаемый Владимир Евгеньевич. В. Б. Азаров ознакомил меня с работой Вашего отца и передал, что Вас интересует вопрос ее опубликования. Не думаю, что сейчас могла бы представиться возможность издать рукопись отдельно и в полном виде…
Мне лично кажется, что лучше всего передать работу Вашего отца в архив Института литературы, где хранится рукописное наследие Блока и многочисленные мемориальные материалы о нем. В случае Вашего согласия, я сделаю это, а архив Института официально известит Вас о получении рукописи.
С уважением
Председатель Блоковской комиссии Института литературы АН СССР
Вл. Орлов».
За словами Андрія Євгеновича, таке повідомлення не було отримано. На жаль, невідомо, де знаходиться рукопис нині. В ОДНБ зберігається чернетка цього рукопису. Також невідомо, де зберігається азаровський примірник рукопису Є. О. Шевальова про О. Блока.
У рукописних зібраннях ОДНБ знаходяться також листи Всеволода Борисовича Азарова від 18 і 31 січня 1979 року. Наведемо їх повністю. 18 січня 1979 р.:
«Уважаемые Андрей Евгеньевич!
К 100-летию со дня рождения А. Блока готовлю очерк о письмах поэта к К. М. С., которые хранились у Вашего отца.
Пытался перепроверить свои воспоминания у В. В. Скородинской и В. В. Ковальского, но, к сожалению, оба пока не ответили. Разыскивал Вашего брата. С грустью узнал, что его нет уже в живых.
Прошу вас, если не трудно, ответить мне на следующие вопросы:
1. Присутствовали ли вы сами при чтении писем? Когда это было и где? Кто читал эти письма, мне кажется, что сам В. П. Филатов. Кто из вашей семьи был при чтении?
2. Имя-отчество Вашего отца? Когда он умер? Его точная специальность? Где именно лечилась у него Садовская?
3. Не сохранились ли у Вас случайно, или же в архиве Владимира Евгеньевича фотографии Садовской? Где она похоронена? Цела ли могила?
Наконец, последнее. Что вы сами помните об этом вечере и вообще об этой истории? Очень буду Вам благодарен за незамедлительный ответ…»
У листі від 31 січня 1979 року те саме прохання В. Б. Азарова:
«1… Хотя бы немного о Вашем отце, его знакомстве с К. М. Садовской, одним словом о том, что связано с хранившимися в Вашей семье письмами А. А. Блока».
Цей лист написаний почерком важко хворої людини, неслухняною рукою. Андрій Євгенович розповідав, що відповів великим, докладним листом. Де цей лист нині – теж невідомо.
Книгу було закінчено, за словами Андрія Євгеновича, наприкінці 1920-х років. Листи К. М. С. Євген Олександрович передав доньці Садовської Ірині, яка відправила їх у ЦДАЛІ, звідки їх передали у Пушкінський дім. Уперше частково опубліковані Л. Жаравіною в «Литературной России» 3 березня 1972 р. (рубрика «Поиски и находки. Новое о молодом Блоке»). Пізніше всі 12 листів цілком ввійшли в «Блоковский сборник» 1972 року.
В. Орлов в романі «Гамаюн: Жизнь Александра Блока» пише про К.М. Садовську:
«В Одессу она приехала с явными признаками тяжелого душевного расстройства и попала в больницу. Врач, пользовавший Ксению Михайловну, любил поэзию и почитал Александра Блока. Он обратил внимание на полное соответствие имени, отчества, фамилии своей пациентки с блоковской К. М. С. …»
Матеріали фонду Шевальових чекають на своїх дослідників.